Доходи та їх розподіл
Кожна з форм доходів дійових осіб економіки визначається ринковою вартістю тих ресурсів, якими вони володіють.
Як дійові особи економіки, учні зрозуміють, що величина доходу для більшості людей визначається ринковою вартістю виробничих ресурсів, які вони пропонують для продажу. Володіння ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницькими здібностями) передбачає отримання відповідного виду доходів (заробітної плати, ренти, проценту, прибутку). Як відповідальні громадяни, учні зрозуміють необхідність підтримки малозабезпечених та незахищених верств населення з боку держави та суспільства в цілому.
Основні поняття: Доход. Основні форми доходів в економіці (заробітна плата, рента, процент, прибуток). Номінальні і реальні доходи. Нерівність доходу. Крива Лоренца.
Ключові проблеми:
1.Форми доходів в ринковій економіці. 2. Суть, види та форми заробітної плати. 3. Рента.
4. Позичковий процент. 5. Прибуток як винагорода за ризик. 6. Нерівність доходів
1. Інформаційний блок 1.1.Форми доходів в ринковій економіці
Основна мета розгляду форм доходів в ринковій економіці полягає в тому, щоб з’ясувати, на яких засадах здійснюється розподіл доходів в сучасній економіці. Розуміння цього є надзвичайно важливим для подолання існуючої серед пересічних громадян упередженості щодо походження доходів та їх розміру.
Погляди економістів на природу доходів, на зміну співвідношення між окремими їх видами з часом змінювалися. Представники класичної теоретичної економіки — Адам Сміт і Давід Рікардо — пов’язували розподіл доходів з існуванням трьох суспільних класів: робітників, капіталістів і землевласників. Вони визначили три фактори виробництва, такі як праця, капітал і земля. Доход на кожен фактор тлумачився як доход відповідного суспільного класу.
Доходи в ринковій економіці розглядаються з різних сторін: за змістом, суб’єктами, джерелом тощо.
Розрізняють сукупний і грошовий доходи. Якщо в сукупний доход входять всі види доходу — зарплата, дивіденди, пільги, службовий автомобіль, безкоштовна путівка в будинок відпочинку, – то грошовий доход включає тільки гроші, що отримані за певний період (звичайно за рік або місяць). В залежності від особи (суб’єкта), яка отримує доход, доходи поділяються на доходи приватних осіб або сімей, доходи фірм (підприємств), місцевих органів влади і держави. Тобто, з точки зору суб’єктів, доходи можуть бути приватно-сімейними, колективними (акціонерне товариство, приватне підприємство тощо) і державними.
Кожен суб’єкт в економіці отримує доходи по-різному і з різних джерел. Наприклад, особисті (сімейні) доходи формуються переважно (біля 80%) за рахунок зарплати і доходів малого бізнесу. За рахунок доходів від власності і різноманітних виплат – на 20%.Доходи всіх суб’єктів взаємопов’язані, виступаючи для одних – доходом, а для інших – видатками. Наприклад, заробітна плата для найманих осіб є доходом, а для роботодавця – видатками.
1.2. Суть, види та форми заробітної плати
Заробітна плата виступає основним видом доходу, бо для більшості домогосподарств вона є головним джерелом формування їх бюджетів. У розвинутих країнах на заробітну плату припадає переважна частина національного доходу. Заробітна плата – це ціна використання праці, тобто робочої сили працівника. В концепції, де розглядалися окремі види ринків, наведений графік ринкової ситуації на ринку праці.
Механізм визначення ставок заробітної плати неоднаковий для різних типів економічних систем. В командній системі характерним було встановлення рівня заробітної плати неринковим чином. Заробітна плата та працевлаштування контролювалися державою. Оскільки всі підприємства усіх галузей економіки були державними, то єдиним представником попиту на працю були не конкуруючі між собою підприємства, а держава. Централізоване визначення рівня зарплати породжувало “зрівнялівку” в галузі оплати праці. Різниця у заробітках кваліфікованих і некваліфікованих працівників була невеликою. Все це не стимулювало працюючих до високопродуктивної праці, а малокваліфікованих – до підвищення рівня кваліфікації.
Негативні економічні наслідки “зрівнялівки” мають наступні форми прояву:
1. зникнення стимулів до високопродуктивної праці;
2. девальвація рівня освіти і кваліфікації;
3. переважний розвиток негрошових форм доходів (пільги, безкоштовне обслуговування, зловживання державними коштами);
4. гальмування темпів зростання національної економіки;
5. погіршення рівня якості продукції, що випускається;
6. загальне відчуження людини від трудової діяльності.
В ринковій економіці рівень заробітної плати встановлюється ринковим шляхом, тобто балансом попиту на працю і пропозиції праці, хоча на них впливають і неринкові чинники.
До основних чинників, що впливають на рівень заробітної плати, слід віднести:
- співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці;
- рівень продуктивності робочої сили;
- ступінь відповідальності за виконання певної виробничої діяльності;
- рівень кваліфікації робітника;
- стаж здійснення виробничої діяльності;
- рівень професійної складності виконання певної роботи;
- умови здійснення виробничої діяльності;
- рівень інтенсифікації виконання робіт;
- динаміка цін на споживчі товари і послуги;
- якість виконаної роботи працівником;
- терміновість виробничої діяльності робітника.
Розрізняють види, типи і форми заробітної плати в залежності від критерію, що приймається як головний для класифікації. Насамперед, розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата — це певна кількість грошей, що видається робітникові за його трудову діяльність. В Україні номінальна заробітна плата одного зайнятого працівника на початок 2002 р. в середньому становила в місяць 358,88 грн., що на 45,2% більше, ніж у відповідному періоді 2000 р. Проте, в порівнянні з іншими країнами — це мізерний показник. За поточним курсом долару до гривні 358,88 грн. — це 0,37 дол. за годину. В США погодинна зарплата складає — 11,2 дол., Японії — 13,5 дол., Німеччині — 10,96 дол., Великій Британії — 8,2 дол., Мексиці — 1,4 дол. Незначний рівень навіть номінальної зарплати в Україні пояснюють тим, що ця зарплата не є єдиною формою доходів, особливо, якщо враховувати масштаби “тіньового” сектору української економіки.
Реальна заробітна плата — це певна кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, враховуючи поточний рівень цін. Реальна заробітна плата у 2002 р. порівняно з 2000 р. в Україні зросла на 29,3%. Це найвищий показник за останні 10 років. Така ситуація пояснюється високими темпами приросту номінальної зарплати та уповільненим зростанням споживчих цін. На початку економічних реформ в Україні з 90-х років реальна зарплата значно спадала, і тільки з 1997 р. розпочалося зростання реальної заробітної плати.
Заробітна плата залишається найголовнішою складовою доходів населення України. Упродовж 2001 року її питома вага в загальних доходах зросла з 47% до 51,6%.
За своєю структурою заробітна плата поділяється на основну і додаткову. Основна зарплата формується на основі тарифікації виконання певного виду робіт або службових окладів працівників. Додаткова зарплата формується за рахунок різноманітних надбавок, премій, тощо.
За принципом формування заробітна плата виступає у формі погодинної і відрядної. Погодинна форма заробітної плати залежить від рівня оплати за певний період часу (частіше за годину). Погодинна форма заробітної плати використовується в тих виробничих процесах, де важко або неможливо визначити безпосередній кількісний внесок кожного працівника. Відрядна форма заробітної плати залежить від рівня оплати за виробництво одиниці продукції. Погодинна форма зарплати використовується в сфері освіти, охорони здоров’я, високотехнологічних виробничих процесів в промисловості тощо. Відрядна форма зарплати використовується в будівництві, на транспорті, більшості галузей промисловості.
Основними тенденціями еволюції зарплати в сучасних умовах є:
- постійне зростання не тільки номінальної, але і реальної заробітної плати;
- підвищення ролі і питомої ваги додаткової зарплати в загальній структурі заробітної плати (різноманітні надбавки і премії краще стимулюють працівників підвищувати продуктивність праці, ніж службові оклади та тарифні ставки);
- зростаюча роль погодинної заробітної плати (це пояснюється тим, що в сучасному виробничому процесі, який грунтується на високому технічному рівні і автоматизації виробництва, важко визначити кількісні параметри трудової діяльності працівника).
Важливою економічною закономірністю виступає випереджаюче зростання продуктивності праці в порівнянні із зростанням заробітної плати. Рівень заробітної плати в слаборозвинутих країнах значно поступається рівню заробітної плати у розвинутих країнах, тому що рівень продуктивності праці в економіці слаборозвинутих країнах значно поступається рівню продуктивності праці в економіці розвинутих країн. Таким чином, тільки зростання продуктивності праці є основою та фундаментом підвищення заробітної плати. Якщо ж заробітна плата буде підвищуватись довільно без врахування економічних чинників, то буде розгортатись інфляційний процес. В цьому випадку зростатиме тільки номінальна зарплата, а реальна зарплата спадатиме.
Важливою тенденцією сучасної економіки виступає постійне підвищення технічного рівня виробництва, що потребує постійного підвищення кваліфікації робітників і підготовки нових фахівців. Саме ця тенденція підвищує попит на освіту з боку майбутніх і теперішніх робітників. Чим більш унікальними є кваліфікаційні здібності людини, тим вище буде попит на його робочу силу і відповідно, рівень зарплати.
1.3. Рента
Рента — це ціна за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких є обмеженою. При розгляді формування попиту і пропозиції на землю, робилося припущення, що всі землі в сільськогосподарському обороті мають однакову якість. Пропозиція землі є фіксованою, а її вплив на земельну ренту — пасивним. Попит стає визначальним фактором, який характеризує розмір земельної ренти. Проте самий попит не залежить від якості землі.
Землі розрізняються за своєю родючістю, природними умовами місцевості, розташуванням щодо ринків збуту продукції. Витрати на одиницю продукції на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. Проте однорідна за якістю продукція на товарних ринках продаватиметься за однаковою ціною. Це призводить до того, що виробники, які працюють на кращих землях, отримуватимуть більший дохід, ніж ті, хто виростив цей вид сільськогосподарської продукції на гіршій землі. Останній отримає менший доход.
Відмінність сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що виробники вимушені користуватись земельними ділянками, які подарувала природа. Поруч з кращими землями, використовуються землі, що мають середню або незначну родючість. В промисловості, де використовується багато ресурсів, застосовуються насамперед, найбільш продуктивні на поточний період верстати і устаткування. Менш продуктивні капітальні ресурси замінюються більш продуктивними. Виробники сільськогосподарської продукції позбавлені можливості замінювати менш родючі земельні ділянки більш продуктивними.
Якщо виробники користуються кращими ділянками землі на умовах оренди, то, отримуючи більший доход, вони повинні віддати власникові землі ту частину доходу, яку одержано саме завдяки кращим умовам землекористування. Ця частина доходу називається диференційною рентою, тому що її розмір диференціюється залежно від якості землі. Диференційна рента створюється лише на кращих і середніх ділянках, і не створюється на гірших.
Якість землі — це не тільки природний дар, тому що людина може підвищувати продуктивність землі за рахунок ефективних агротехнічних робіт, меліорації тощо. Внаслідок цього попит на землю збільшується, відповідно зростає розмір ренти.
Земля є унікальним ресурсом, що не підлягає заміні, проте вона може використовуватись в різних галузях економіки. Ділянка землі може бути використана в рослинництві і тваринництві, в добувній промисловості і на транспорті, в будівництві і як територія промислового підприємства. Все це характеризує альтернативне використання землі. Тому власник землі може обрати різноманітні варіанти використання землі: самостійно обробляти, здати в оренду або продати. Від продажу землі він бажав би мати таку суму, яка, за умови внесення до банку, надавала б йому доход не менший, ніж рента. В іншому випадку йому вигідніше надавати землю в оренду й отримувати ренту. Все це зумовлює капіталізовану земельну ренту — ціну землі, що має наступну формулу:
|
ціна землі (Рт) = |
рента (R) |
x 100%, |
|
позичковий процент (r) |
Доход, що отримує власник земельної ділянки незалежно від якості землі, яка надається у користування є абсолютною рентою. Існування абсолютної ренти пов’язане з унікальністю земельного ресурсу, тобто з тим, що землю не можна додатково створити або збільшити її обсяг. Крім того, земля не може бути замінена іншим типом ресурсу, як у випадку з капіталом і працею.
В економіці може виникати й монопольна рента. Її отримують власники унікальних земельних ділянок, тільки на яких можна вирощувати виключні види сільськогосподарської продукції. Прикладом таких земель в Україні може виступати червонозем, де можуть зростати цитрусові культури. В Україні червонозем зустрічається тільки на Кримському півострові.
1.4. Позичковий процент
Позичковий процент — є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для використання. Гроші самі по собі не можуть виробляти товари чи послуги. Але за гроші, які підприємства беруть в позику, купують фактори виробництва (верстати, сировину, робочу силу) і виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємство (підприємець) має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, й називається нормою (ставкою) позичкового проценту.
Наприклад, якщо позичено 20000 грн., а боржник має повернути через рік 21000 грн., то річна ставка проценту становитиме 5%:
|
21000 – 20000 |
х 100% = 5%. |
|
20000 |
Сам позичковий процент є абсолютною величиною: 21000-20000=1000 грн., а 5% – норма або ставка позичкового проценту. Проте, в повсякденній господарській практиці для зручності, коли мова заходить про позичковий процент, здебільше мають на увазі норму (ставку позичкового проценту).
Розрізняють номінальну і реальну норму позичкового проценту (r). Номінальною є та ставка проценту, за якою видається позика. Реальною є процентна ставка, що враховує темп інфляції. Наприклад, якщо банком надана позика підприємству за номінальною процентною ставкою 20%, а річний темп інфляції складає 12%, то реальна процентна ставка дорівнюватиме 8% (20%-12%).
Якщо номінальна процентна ставка є завжди додатною (крім безкоштовної позики, коли процентна ставка дорівнює нулю), то реальна процентна ставка може бути від’ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну процентну ставку. Наприклад, якщо номінальна процентна ставка складає 20%, а річний темп інфляції = 20%, то номінальна процентна ставка дорівнюватиме рівню інфляції, а реальна процентна ставка становитиме 0%.
Слід розрізняти позику і кредит. Якщо позика надається тільки в грошовій формі, то кредит може надаватись і в товарній формі, хоча більшість кредитів надаються в грошовій формі. Відрізняють декілька форм кредитів:
1. комерційний кредит – товарний кредит, що надається підприємством-постачальником підприємству-покупцю у випадку неможливості останнього сплатити продукцію постачальника в час, що передбачений контрактом;
2. банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту в грошовому вигляді, коли комерційний банк надає позики фізичним або юридичним особам;
3. споживчий кредит – товарний кредит, що надається торговельним підприємством споживачам із розстрочкою оплати;
4. державний кредит – грошовий кредит, який надають фізичні і юридичні особи, придбавши державні облігації.
Основним принципами кредитування є:
- поверненість кредиту;
- терміновість кредиту (повернення в час, що зумовлений кредитною угодою);
- платність кредиту (оплата позичкового проценту);
- матеріальна забезпеченість кредиту (кредит, як правило, надається під заставу майна або нерухомості);
- цільове використання кредиту (кредит використовується відповідно до кредитного договору).
Ставки процента диференціюються в залежності від декількох чинників:
1. рівень ризику (чим більшим є ризик у наданні і використанні позики, тим вищою буде процентна ставка і навпаки);
2. обсяг позики (чим більшим за розміром надається кредит, тим вищою буде процентна ставка, і навпаки);
3. терміновість позики (чим на більш довгий термін надається кредит, тим вищою буде процентна ставка; і навпаки);
4. стан кон’юнктури (на фазі рецесії процентні ставки нижче, а на фазі підйому економіки — вище);
5. рівень конкурентності ринку позик (чим вищим буде рівень конкурентності, тим нижчими процентні ставки; і навпаки);
6. рівень облікової ставки проценту Центрального банку (чим вище рівень облікової ставки, тим вище процентна ставка, і навпаки).
Своєрідною нижньою межею процентної ставки є облікова ставка проценту (або ставка рефінансування), що встановлюється Центральним банком (в Україні — Національним банком України). Фактично, облікова ставка проценту — це первісна ціна грошового капіталу, за якою комерційні банки купують його у Центральному банку. Тому процентна ставка не може бути меншою за облікову ставку процента. Під час шаленої інфляції в Україні в 1993 р. облікова ставка НБУ становила 300%, на початку 2002 р. вона складає 10% (в розвинених країнах 1-4%). Номінальна процентна ставка, за якою в Україні комерційні банки надають грошові позики, коливається в залежності від вищезгаданих чинників від 20% до 40%.
Депозитні процентні ставки — це процентні ставки, за якими комерційний банк платить вкладникам за користування їх грошима. Депозитна процентна ставка завжди буде менша за банківську (кредитну) процентну ставку, бо різниця між ними є джерелом утворення банківського прибутку.
1.5. Прибуток як винагорода за ризик
Прибуток — це винагорода підприємця за ризик. Це плата за те, що він організує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації (нововведення). Виконуючи свої функції, підприємець забезпечує перевищення виручки (загального доходу) від реалізації продукції фірми над витратами на виробництво.
Економісти вважають, що прибуток, який дістається підприємцю, є винагородою йому за ризик, за діяльність в умовах ринкової невизначеності. При цьому виділяються три види ризику, які дають можливість отримувати прибуток:
1. ризик невиплати дивіденду (ніхто не застрахований від краху, тому доход на інвестований капітал повинен включати премію за ризик, яка б дозволила покрити збитки у випадку банкрутства);
2. чистий ризик, що пов’язаний з об’єктивними процесами виробництва (фірма може мати різні періоди в своїй діяльності, але інвестори не люблять ризикувати, тому й вимагають премію за ризик, додатково до доходу);
3. інноваційний ризик (нові ідеї дають можливість виготовляти нові товари, послуги, знижувати витрати; інновації, цілеспрямовано здійснювані підприємцями, викликають таку ж впевненість, як і зміни в економічній кон’юнктурі).
Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації виробництва та компетентність управління. Завдяки цьому підприємець може без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Впровадження нових ідей в процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості продукції, появі нових товарів і послуг, збільшенню обсягів реалізації, що забезпечує додатковий доход підприємству.
Економісти використовують термін “прибуток” для позначення різниці між сукупним доходом фірми та її витратами, включаючи як явні, так і неявні. Цей прибуток економісти називають економічним прибутком.
В бізнесовій сфері термін “прибуток” використовується для позначення різниці сукупних доходів і явних (грошових) витрат. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським прибутком, оскільки він приймає до розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фігурують в бухгалтерській звітності фірми. Необхідно розрізняти економічний прибуток і так званий нормальний прибуток, — поняття, що використовується для позначення альтернативних витрат капіталу фірми.
В безпосередній господарській діяльності підприємства мають справу з бухгалтерським прибутком (або надалі прибутком), який розраховується як різниця між загальним доходом (TR) і загальними витратами (TC):
π =TR – TC.
Якщо враховувати, що загальний доход (TR) — це добуток ціни продукції (Р) та її кількість (Q), а загальні витрати (TC) — це добуток середніх загальних витрат (ATC) та кількості продукції (Q), то прибуток (π) буде мати наступний вигляд:
π = TR – TC,
π = P х Q – ATC х Q,
π = Q х (P – ATC).
З цієї формули прибутку можна побачити, що він буде:
1. додатнім, якщо ціна перевищуватиме середні загальні витрати (Р>ATC);
2. від’ємним, якщо ціна буде менше за середні загальні витрати (Р<ATC);
3. нульовим, якщо ціна і середні загальні витрати однакові (Р=ATC).
Якщо фірма отримує прибуток, то його значення буде додатнім; якщо збиток – від’ємним.
Проте, абсолютний рівень прибутку фірми мало про що говорить, бо не враховує витрачений грошовий капітал, що проявляється в загальних витратах фірми. Підприємцю буде більше вигідно інвестувати капітал в проект, який вимагатиме капітальних витрат в 10 тис.грн., що принесе прибуток розміром в 1 тис.грн., ніж в проект з витратами в 50 тис.грн. і прибутком 4 тис.грн.
За рівних цін і витрат коштів розмір прибутку завжди більше там, де одиниця вкладень прибутковіша. Ступінь прибутковості визначає норма прибутку (π’), яка обчислюється як відношення маси прибутку (π) до авансованого у виробництво капіталу, або загальних витрат (ТС):
|
π’ = |
P |
х 100%, |
|
TC |
Тому у вищезгаданому прикладі норма прибутку першого проекту складає 10%:
|
1. π’ = |
1000 грн. |
х 100% == 10%, |
|
10000 грн. |
а другого 8%:
|
2. π’ = |
4000 грн. |
х 100% == 8%. |
|
50000 грн. |
Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою та витратами фірми (на виробництво і реалізацією продукції) — це балансовий, або бухгалтерський прибуток. Одержавши його, фірма має зробити певні виплати та відрахування (податки, проценти за кредит, рентні платежі тощо). Прибуток, що залишається після всіх відрахувань називають чистим прибутком. Хоча він є власністю підприємця, його ніколи в повному обсязі не використовують на особисті споживчі цілі. Частину чистого прибутку використовують для розвитку фірми (модернізація виробництва, залучення додаткових ресурсів тощо).
Прибутки, які одержують окремі фірми, відрізняються за величиною. Диференціація прибутку зумовлюється різноманітними чинниками:
1. рівень прибутковості капіталовкладень (чим вище буде норма прибутку, тим більше за розміром прибуток);
2. обсяги виробничих витрат (скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні і робить більшим розмір прибутку);
3. швидкість обороту капіталу (прискорення обороту капіталу збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а значить, і величину прибутку);
4. динаміка ринкової ціни на продукцію фірми (чим вища ціна за витрати, тим більше обсяги прибутку);
5. обсяги капіталовкладень (чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги виробництва, а отже, вища і виручка від реалізації, а в ній — розмір прибутку).
В ринковій економіці прибуток виконує важливі функції:
1. стимулююча функція (прибуток стимулює підприємця взагалі займатись підприємницькою діяльністю);
2. інноваційна функція (прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві і реалізації традиційної і нової продукції);
3. функція розвитку виробництва (частина прибутку вкладається в подальше розширення та оновлення виробництва);
4. орієнтуюча функція (прибуток показує економічну доцільність і ефективність капіталовкладень в ту чи іншу економічну сферу);
5. фіскальна функція (податок на прибуток є головним податком, що сплачують фірми до державного бюджету).
У ринковій економіці інтерес до виробництва у підприємця збуджується саме прибутком. Отримати прибуток підприємець може, тільки за умови, що його продукція за ціною, якістю і асортиментом буде влаштовувати споживачів. Тобто, реалізувати власний економічний інтерес (отримати прибуток) підприємець може тільки реалізувавши економічні інтереси споживачів.
1.6. Нерівність доходів В цьому блоці розглядаються тільки первісні доходи власників факторів виробництва, які отримуються внаслідок ринкового розподілу доходів. Проте люди отримують доходи і від їх перерозподілу через державний бюджет (пенсії, стипендії, різноманітні соціальні виплати і пільги). Але і це не може виключити невід’ємну ознаку ринкової економіки – нерівність в доходах (або диференціацію доходів).
Нерівність доходів ілюструє крива Лоренца:
Рисунок 16.1 - Крива Лоренца
Якщо в суспільстві відсутня будь-яка диференціація доходів (абстрактна ситуація), то цю рівність доходів характеризує пряма ОDA, бо 25% сімей мають 25% всіх доходів суспільства; 50% сімей мають 50% доходів; 75% сімей мають 75% доходів тощо.
Крива ОСА характеризує нерівність доходів в суспільстві, бо 25% сімей мають 50% всіх доходів суспільства; 50% сімей мають 75% доходів; 75% сімей мають 90% доходів.
В іншому суспільстві, де диференціація доходів вища за попереднє, крива ОЕА характеризує те, що 25% сімей має 75% доходів, а 50% сімей мають 90% доходів.
Чим далі від прямої ОDA буде розташована крива Лоренца певної країни, тим більша нерівність доходів існує в цій країні.
Економісти використовують не тільки графічне зображення нерівності доходів, але й кількісне вимірювання. Для цього користуються індексом Джині, який розраховується як співвідношення площі фігури, що розташована між кривою Лоренца і бісектрисою та площею усього трикутника. Згідно з рисунком 16.1 індекс Джині (і) дорівнюватиме:
і = SODACO / SOABO.
Якщо в суспільстві існує абсолютна рівність доходів, то індекс Джині дорівнюватиме нулю. Якщо в суспільстві всі доходи належать одній людині, то індекс Джині дорівнюватиме одиниці. Проте, це дві абстрактні, нереальні ситуації. Тому індекс Джині завжди більше 0, але менше 1 (0<i<1). Чим вище індекс Джині, тим більша нерівність доходів спостерігається в суспільстві, і навпаки. За підрахунками економістів, в розвинених країнах індекс Джині знаходиться в інтервалі 0,2-0,3; в слаборозвинутих країнах — 0,7-0,9. В Україні протягом другої половини 90-х рр. ХХ ст. і на початку ХХІ ст. індекс Джині знаходився в інтервалі 0,5-0,7.
Нерівність доходів, з одного боку, спонукає людей більш ефективно використовувати свої здібності і виступає мотором соціально-економічного розвитку. Проте, якщо поляризація доходів стає досить великою, то економіці країни можуть загрожувати соціальні конфлікти, в умовах яких господарство країни нормально функціонувати не може. Значну диференціацію доходів зменшує держава, здійснюючи політику перерозподілу доходів через державний бюджет.
Висновки:
· Власник кожного ресурсу отримує свою форму доходу.
· Розмір кожної форми доходу залежить від ринкової ціни ресурсу.
· В ринковій економіці існує нерівність в доходах, яка відіграє спонукальну роль для людей.
· Державі слід займатись перерозподілом доходів, щоб не допустити дуже великої поляризації в доходах.
2. Методичний блок Задача 1
Як і наскільки змінилася реальна заробітна плата, якщо номінальна зарплата за рік зросла з 320 до 360 грн., а річний рівень інфляції становив 10%?
Спочатку знаходимо індекс зростання номінальної зарплати
|
IWH = |
360 |
=1,125, |
|
320 |
а індекс інфляції (10%) становить 1,1.
Індекс реальної зарплати обчислюється шляхом ділення індексу номінальної зарплати на індекс цін:
|
IWP = |
IWH |
= |
1,125 |
= 1,023. |
|
Ip |
1,1 |
Таким чином, реальна зарплата зросла на 2,3%.
2.3. Рента
Формою доходу власника землі виступає рента. В задачі 2 ілюструється процес визначення розміру ренти.
Задача 2
Фермер вирощує на своїй ділянці землі в середньому 500т картоплі в рік. Ціна 1 кг картоплі за рік не змінювалась і становила 0,3 грн. Щорічні витрати на вирощування, збір і реалізацію картоплі оцінюється в 100 тис.грн. Чому дорівнюватиме розмір щорічної ренти?
Обсяг щорічної ренти оцінюється як різниця між виручкою і витратами. Виручка (TR) дорівнює добутку ціни і кількості продукції:
TR = PQ = 500000 x 0,3 грн. = 150 тис.грн.
R = 150 тис.грн. – 100 тис.грн. = 50 тис.грн.
2.4. Позичковий процент Задача 3
Якою буде реальна процентна ставка, якщо номінальна процентна ставка складає 12,5%, а річний рівень інфляції 6,8%?
Реальна процентна ставка обчислюється як різниця номінальної процентної ставки і рівня інфляції: 12,5% - 6,8% = 5,7%.
Норма позичкового проценту визначається співставленням обсягу позичкового проценту і загального розміру позики. Спосіб обчислення норми позичкового проценту показаний в задачі 4.
Задача 4
Якою буде норма позичкового проценту, якщо обсяг грошової позики становив 16 тис.грн., а за кредитною угодою фірма має повернути 18 тис.грн.
|
r = |
18 тис.грн. –16 тис.грн. |
. х 100% = 12,5% |
|
16 тис.грн. |
В задачі 5 ілюструється механізм обчислення доходу з депозитного вкладу за простими та складними процентами.
Задача 5
Яку суму повинен повернути через 3 роки банк вкладнику, якщо розмір вкладу складає 12 тис. грн. під 10% річних, за складними процентами і простими процентами?
а) За простими процентами, щорічно на депозитному рахунку величина вкладу зростає на однакову величину: 12 тис.грн. х 0,1 = 1,2 тис.грн.
За 3 роки приріст вкладу складатиме:
12 тис.грн. х 3 = 3,6 тис.грн.
Тому загальний розмір вкладу за 3 роки за простими процентами становитиме:
12 тис.грн. + 3,6 тис.грн. = 15,6 тис.грн.
або R = (1+t×r) = 1 + 3 х 0,1 = 1,3
Загальний розмір вкладу 12 х 1,3 = 15,6 тис. грн.
б) За складними процентами 10% відсотків нараховуються до величини попереднього року:
позичковий процент за 1 рік = 12 х 0,1 = 1,2 тис.грн.
за 2 рік = (12 + 1,2) х 0,1 = 1,32 тис.грн
за 3 рік = (13,2 + 1,32) х 0,1 = 1,452 тис.грн
Загальний приріст вкладу за 3 роки складе: 1,2 + 1,32 + 1,452 = 3,972 тис.грн., а загальний розмір вкладу: 12 + 3,972 = 15,972 тис.грн.
Розмір складного позичкового проценту можна підрахувати відразу по формулі: R = (1 + r)t (t — кількість років; r — процентна ставка). В нашому прикладі:
R = (1 + 0,1)3 = 1,331
Загальний розмір вкладу: 12 х 1,331 = 15,972 тис.грн.
2.5. Прибуток як винагорода за ризик Задача 6
У підприємця є варіанти капіталовкладення – 3 проекти. Перший вимагає витрат у 50 тис.грн. і може принести 10 тис.грн. прибутку; другий відповідно: 60 тис.грн. і 15 тис.грн.; третій 40 тис.грн. і 6 тис.грн. Якому проектові надасть перевагу підприємець?
Слід визначити рівень прибутковості кожного проекту за нормою прибутку (π’=P/ТСх100%).
1 проект: P1 = 10/50 х 100% = 20%
2 проект: P2 = 15/60 х 100% = 25%
3 проект: P3 = 6/40 х 100% = 15%
Найприбутковіший 2 проект, бо принесе найвищий розмір прибутку на вкладений капітал (25%).
Задача 7 За рік фірма реалізувала 200 тис. одиниць продукції за ціною 5 грн. Витрати на одиницю продукції становили 3 грн. Податок на прибуток складає 30%. Який балансовий і чистий прибуток отримає фірма?
Для знаходження балансового прибутку слід відняти від загальної виручки загальні витрати (TR – TC). Загальну виручку знаходимо шляхом множення кількості реалізованої продукції і ціни:
TR = P х Q = 200 тис. х 5 грн. = 1 млн.грн.
Загальні витрати знаходимо шляхом множення середніх витрат виробництва на кількість продукції:
TC = ATC x Q = 3 грн. х 200 тис. = 600 тис.грн. Таким чином, балансовий прибуток:
π = TR – TC = 1 млн.грн. – 600 тис.грн. = 400 тис.грн.
За ставкою податку на прибуток (30%) фірма має направити до держбюджету 30% балансового прибутку, тобто 400 тис.грн. х 0,3 = 120 тис.грн.
Чистий прибуток — все те, що лишається після сплати податку:
π2 = 400 тис.грн. – 120 тис.грн. = 280 тис.грн.
Практикум Тести
1. Премія – це вид зарплати:
А. основної;
B. додаткової;
C. відрядної;
D. погодинної.
2. Прибуток дорівнює:
А. виручка мінус податки і амортизація;
B. виручка мінус зарплата;
C. актив мінус пасив;
D. доходи мінус витрати.
3. Яку форму доходу отримує власник унікального ресурсу?
А. Прибуток;
B. Ренту;
C. Зарплату;
D. Позичковий процент.
4. Норма позичкового процента буде вища, якщо комерційний банк надає:
А. кредит із заставою на 3 роки;
B. кредит із заставою на 5 років;
C. кредит без застави на 3 роки;
D. кредит без застави на 5 років.
5. Рівень доходів у ринковій економіці визначається:
А. державним комітетом по праці;
B. профспілковими організаціями;
C. попитом на результати діяльності;
D. нормами справедливості.
6. Що є найкращим мірилом життя в країні?
А. Грошовий дохід на душу населення;
B. Реальний дохід на душу населення;
C. Рівень безробіття;
D. Рівень інфляції.
7. Мінімальна зарплата вперше в світі впроваджувалась:
А. після промислового перевороту;
B. після “Великої депресії”;
C. після Другої світової війни;
D. внаслідок розпаду СРСР.
8. Що можна вважати формою використання особистого доходу?
А. Сплата податків;
B. Заощадження;
C. Дарування;
D. Споживання.
9. Встановлення державою мінімальної заробітної плати – це:
А. рекомендована нижня межа індивідуального доходу;
B. розмір прожиткового мінімуму;
C. нижня межа заробітної плати на будь-якому підприємстві;
D. вартість основних продуктів споживання за певний період.
10. Який фактор не впливає на ставку заробітної плати?
А. Попит на працю;
B. Діяльність профспілок;
C. Співвідношення приватного і державного секторів в економіці;
D. Політика держави у сфері оплати праці.
11. Прибуток – це:
А. винагорода за ризик;
B. форма доходу за статус;
C. гарантована форма доходу підприємства;
D. умова приватизації підприємства;
Тести 1.B. 2.D. 3.B. 4.D. 5.C. 6.B. 7.B. 8.D. 9.C. 10. C. 11.А.
Завдання Вірні чи невірні твердження
1. Номінальна зарплата завжди вища за реальну зарплату.
2. Власник кожного з економічних ресурсів отримує свою форму доходів.
3. Ренту отримує власник виключного ресурсу.
4. Ефективність в розподілі ресурсів не означає справедливості в розподілі доходів.
5. У сучасних умовах частіше використовується погодинна форма зарплати.
6. Одна людина може отримувати декілька форм доходів.
7. Нерівність у доходах є важливим стимулом економічного розвитку.
8. Чим більше комерційний ризик банку при наданні позики підприємству, тим менше норма позичкового проценту.
9. Диференційну земельну ренту отримують фермери, що господарюють на найбільш родючих землях.
10. Механізм розподілу доходів істотно впливає на економічну ефективність.
Задачі
1. Номінальна заробітна плата зросла на 40%, а вартість споживчого кошика – на 15%. Як і наскільки змінився рівень життя при інших рівних умовах?
2. Розрахуйте індекс цін, якщо за звітний період номінальна заробітна плата зросла на 20%, а реальна заробітна плата знизилась на 20%.
3. Величина капіталу, що надана в позику дорівнює 6 млн.грн, депозитний процент – 6%, норма позичкового процента за кредитом – 8%. Чисті банківські витрати 200 тис.грн., власний капітал банку – 2 млн.грн. Розрахуйте норму банківського прибутку.
4. Якою буде норма прибутку, якщо вкладений капітал розміром у 12 млн.грн, приніс чистий прибуток у 600 тис.грн.?
4. Відповіді до практикуму Завдання
Вірно-невірно
1. Невірно. Співвідношення між номінальною і реальною зарплатою залежить від рівня цін, тому остання може бути як вище, так і нижче.
2. Вірно. Кожен власник ресурсу отримує свою форму доходу (робітник — зарплату, власник землі — ренту, власник грошового капіталу — процент, підприємець — прибуток).
3. Вірно. Ренту отримують власники ресурсів, які за певними параметрами значно відрізняються від звичайних ресурсів.
4. Вірно. Ефективність розподілу ресурсів визначає ефективність у виробництві, проте не завжди справедливість в розподілі доходів.
5. Вірно. Враховуючи сучасну конвейєрну систему виробництва, частіше використовується погодинна форма зарплати.
6. Вірно. Найманий робітник може отримувати зарплату, дивіденд від своїх акцій, депозитний процент за банківський вклад тощо.
7. Вірно. Нерівність в доходах стимулює підвищення ефективності використання людських ресурсів.
8. Невірно. Навпаки, чим більше ризик банку, тим більша норма позичкового проценту.
9. Вірно. Фермери, що працюють на найбільш родючих землях отримують диференційну ренту, а ті, хто на найменш родючих – ні.
10. Вірно. Механізм розподілу доходів визначає зацікавленість, а від останньої залежить загальна економічна ефективність.
Задачі
1. Зріс на 21,7%.
2. Ціни зросли на 50% (індекс = 1,5).
3. 5,45%.
4. 5%.