Види ринків та їх інфраструктура
Для будь-яких видів ринків, ефективне функціонування яких неможливе без розвиненої ринкової інфраструктури, ринковий механізм є універсальним.
Як дійові особи економіки, учні зрозуміють, що їх економічні ролі на різних ринках пов’язані із видами ресурсів, якими вони володіють. Ринковий механізм є універсальним і найбільш ефективно діє при наявності інститутів ринкової інфраструктури, таких як банки, біржі, страхові компанії тощо.
Основні поняття: Види ринків; ринки товарів; ринки послуг; ринки праці; ринки ресурсів; фінансові ринки; головні установи ринкової інфраструктури.
Ключові проблеми: Ринок товарів і послуг. Ринки ресурсів. Ринок праці. Фінансовий ринок
1. Інформаційний блок 1.1. Ринок товарів і послуг
В сучасній економіці існують різноманітні класифікації ринків. Під ринком слід розуміти певне економічне середовище, де відбуваються певні економічні дії (купівля, продаж, інвестування, позика, тощо), що здійснюються різними економічними особами (домогосподарствами, фірмами, державою, тощо).
Ринки класифікуються за різними ознаками. За рівнем конкурентності між продавцями економічних благ розрізняють типи ринків (або типи ринкових структур):
1. ринок досконалої конкуренції;
2. ринок монополії;
3. ринок олігополії;
4. ринок монополістичної конкуренції.
За територіальним охопленням ринки поділяються на:
1. місцевий ринок;
2. регіональний ринок;
3. національний (або внутрішній) ринок;
4. глобальний (або світовий) ринок;
За об’єктами купівлі-продажу економічних благ (тобто, що саме продається і купується розрізняють:
1. ринок споживчих товарів;
2. ринок послуг;
3. ринок ресурсів (інвестиційних товарів);
4. ринок праці;
5. фінансовий ринок.
Класифікація ринків за двома першими ознаками розглядатиметься в інших концепціях. Основна увага в цій концепції буде приділена видам ринків, що виділяються за об’єктами купівлі-продажу.
Насамперед слід звернути увагу на спільні риси усіх видів ринків. Загальним для усіх видів ринків є:
- універсальна дія ринкового механізму. Це проявляється в тому, що попит і пропозиція на всі об’єкти купівлі-продажу у всіх видах ринку формуються однаково. Рівноважна ціна на те, що продається на всіх видах ринків залежить від співвідношення попиту і пропозиції. В свою чергу зміна ціни на об’єкт купівлі-продажу впливає на зміну обсягів попиту і пропозиції;
- однакове бажання всіх господарських суб’єктів на всіх видах ринків оптимізувати свою економічну поведінку: покупці намагаються купівлею певних благ найкраще задовольнити свої потреби і реалізувати власні економічні інтереси з найменшими грошовими сплатами за купівлю, а продавці розраховують на вищий виторг для отримання доходу з метою реалізації власного економічного інтересу;
- наявність певної інфраструктури, що властива кожному виду ринку. Без відповідних інститутів (або економічних установ) неможливе функціонування будь-якого виду ринку.
Характеристику різних видів ринку слід розпочинати з ринку споживчих товарів. Цей вид ринку можна вважати базовим видом ринку тому, що:
1. переважну частку загальнонаціонального економічного обороту складають споживчі товари. В більшості країн світу в структурі валового внутрішнього продукту за витратами 60-80% припадає на споживчі витрати;
2. ринок споживчих товарів складається з ринків величезної кількості різноманітних товарів (ринок шкарпеток, ринок яловичини, ринок телевізорів тощо). До того ж, як шкарпетки так і телевізори є різними, тому кожний вид шкарпеток або модель телевізору є об’єктами купівлі-продажу на різних ринках. Все це говорить про те, що за асортиментом того, що продається і купується на різних видах ринків безумовним лідером є ринок споживчих товарів, чисельність яких навіть важко підрахувати;
3. решта видів ринку так чи інакше обслуговують ринки споживчих благ, а саме, ринок праці дозволяє забезпечити процес виробництва споживчих благ робочою силою, інвестиційні товари стають виробничими ресурсами для виробництва споживчих благ, кредити допомагають підприємствам збільшувати виробництво споживчих благ, різноманітні послуги допомагають доставці і зручності при споживанні цих товарів;
4. ринок споживчих товарів являє собою істотний (значний) вид ринку. Саме коли розглядаються головні чинники ринку, приклади використовуються стосовно цього виду ринку. Крім того, ринок споживчих товарів, по відношенню до інших типів ринку, має найменше специфічних особливостей.
Якщо застосувати спрощений кількісний підхід, то скільки споживчих товарів, стільки ринків цих товарів. Існує багато ознак, за якими класифікуються споживчі товари, що є об’єктом купівлі-продажу на різних видах ринків:
- доповнюючі та замінюючі товари (наприклад, автомобіль і бензин — це доповнюючі один одного товари, яловичина і свинина — це замінюючі);
- товари першої необхідності (як правило, це дешеві продукти харчування, одяг і взуття) та предмети розкошу (коштовні товари, які рідко купуються споживачами);
- товари короткострокового (люди їх швидко споживають, наприклад, продукти харчування) та довгострокового використання (знаходяться в процесі споживання тривалий період, наприклад, меблі);
- товари, що задовольняють базові потреби людей (продукти харчування, одяг, житло, тощо) та товари, що сприяють задоволенню соціальних (духовних) потреб людей (книжки, телевізор, газети, зошити);
- продовольчі та непродовольчі товари.
Попит на споживчі товари формується економічними діями споживачів, для економічної поведінки якого на ринках споживчих товарів притаманні наступні закономірності:
1. разом зі зростанням доходів споживачів зростає загальний обсяг купівлі споживчих товарів (закономірність споживання Енгеля);
2. при зростанні доходів споживачів темпи зростання купівлі продовольчих товарів поступаються темпам зростання купівлі непродовольчих товарів (перший закон Енгеля);
3. купівля предметів розкошу робиться лише при високому доході, який перевищує задоволення основних потреб (другий закон Енгеля);
4. питома вага витрат на одяг і взуття не зазнає значних змін при усіх рівнях доходів домогосподарства;
5. із зростанням доходів споживача підвищується частка витрат на предмети тривалого використання;
6. із зростанням ціни на один із замінювальних товарів зростає попит на інший, і навпаки;
7. із зростанням ціни на один із доповнюючих товарів спадає попит на інший, і навпаки.
Пропозиція споживчих товарів здійснюється підприємствами, що випускають відповідну продукцію. Обсяги виробництва і асортимент споживчих товарів залежить від:
- динаміки ціни на певні види товару;
- споживчого попиту на окремий вид продукції;
- споживчих смаків і запитів окремих категорій споживачів;
- наявності ресурсів для виробництва певного виду товару.
 |
|||
|
|||
Рисунок 14.1 - Ринок товарів
Особливість розвитку ринку споживчих товарів в сучасних умовах полягає в тому, що:
1. він являє собою масову пропозицію (в розвинутих країнах дефіцитність зникла ще на початку 50-х років ХХ ст., в Україні — в другій половині 90-х років);
2. на ринку споживчих товарів існує можливості вибору різних способів задоволення конкретної платоспроможної потреби;
3. нові товари мають високу питому вагу на ринках споживчих товарів.
Товарний обіг на ринку споживчих благ охоплює оптову і роздрібну торгівлю, громадське харчування, склади і вантажний транспорт. До підприємств оптової торгівлі відносяться установи і підприємства, функціями яких є купівля і продаж товарів великими партіями (товарні біржі, торгівельні будинки, торгівельно-посередницькі фірми, комерційні центри і компанії).
Роздрібна торгівля — це діяльність з продажу товарів або послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їхнього особистого споживання. До роздрібної торгівлі належать універмаги, спеціалізовані магазини, невеликі крамниці та інші. Роздрібні торговці обирають цільові ринки, товарний асортимент і комплекс послуг, політику цін, засоби стимулювання споживача та місце розташування свого підприємства.
Оптова торгівля — це діяльність з продажу товарів тим, хто купує їх для виробничого використання або подальшого перепродажу. Оптові торговці здійснюють операції збуту, закупівель, складування, транспортування товарів.
Особливе місце серед інститутів інфраструктури ринку займає товарна біржа, яка є організованим крупно-оптовим ринком масових, переважно сировинних і сільськогосподарських (зерно, цукор, бавовна) товарів. Щодо принципових властивостей біржових товарів, то головними серед них є:
- однорідність;
- взаємозамінність;
- можливість встановлення для них стандартної середньої якості;
- масовий попит;
- торгівля зразками продукції.
Головними функціями товарної біржі є:
- визначення цін товарів на поточний момент і перспективу;
- узгодження прогнозованого та фактичного попиту і пропозиції;
- забезпечення цінової гласності;
- страхування від коливання цін;
- поєднання великого обсягу попиту і пропозиції.
Завдяки гласним торгам встановлена ціна відразу надходить до комп’ютерної мережі, і на наступний день засоби масової інформації оприлюднюють ціни, за якими укладались угоди по кожному товару на кожний місяць аналізованого періоду. Будь-який покупець і продавець, де б він не знаходився перед укладанням угоди на купівлю-продаж продукції, має можливість ознайомитись з цінами на біржах. Це робить інформованість про ринкову кон’юнктуру (певне співвідношення між попитом, пропозицією і ціною товару) кожного економічного суб’єкта досить об’єктивною і всеохоплюючою.
Існують декілька основних способів переходу товару від одного володаря до іншого на товарній біржі. Це, насамперед:
- купівля-продаж реального товару (що вже фізично існує);
- укладання двосторонніх контрактів на постачання товару в майбутньому (форвардних операцій);
- купівля-продаж біржових контрактів (ф’ючерсні і опціонні операції).
Крім цього товарні біржі здійснюють котирування цін; встановлюють стандарти біржових товарів (ознаки товарів, що допускаються до біржових торгів); розробляють типові контракти; фіксують торгівельні угоди; здійснюють арбітражні функції; займаються інформаційною діяльністю. Немає в світі біржової торгівлі з видами продукції, які швидко псуються, а також складними готовими виробами. Продукції, яка швидко псується, важко гарантувати доставку з дотриманням стандартів, тому тут переважає торгівля через оптові ринки і ярмарки. По складних готових виробах має перевагу фірмова торгівля, яка передбачає після продажу технічне обслуговування і постачання запасними частинами (телевізори, холодильники, автомобілі тощо).
В сучасній українській економіці функціонує біля 60 тис. установ роздрібної торгівлі. Найбільшим представником оптової торгівлі є Українська аграрна біржа. Подальший перехід до ринкових форм торгівлі передбачає розвиток підприємницької діяльності в сфері торгівлі, демонополізація торгівлі, утворення нової системи ціноутворення, розвиток конкуренції, захист ринку та споживачів від монополізму і протизаконних дій.
Послуги, що мають форму нематеріального багатства, в процесі науково-технічного прогресу здійснюють зростаючий вплив на національну економіку. Особливу роль при цьому відіграють умови їх реалізації, оскільки на відміну від відтворення товарів часове і просторове сполучення фаз виробництва і споживання створює тут особливі взаємозв’язки між пропозицією і попитом, а реалізація ефекту споживання їх суспільної корисності розповсюджується в часі на тривалий термін.
Таким чином, можна відмітити декілька специфічних ознак ринку послуг у порівнянні з ринками товарів щодо об’єкту купівлі-продажу:
1. послуга як об’єкт купівлі-продажу на ринку послуг, на відміну від товару, не має натурально-матеріальної форми. Її не можна зважити, вона не має обсягу і довжини;
2. на відміну від товару послуга не може виступати у вигляді виробничих запасів, не може складуватись та транспортуватись;
3. процес виробництва, обміну і споживання послуги відбувається одночасно, в той час як виробництво, обмін і споживання товарів відокремленні в часі і просторі. Наприклад, ковбаса виробляється на м’ясокомбінаті, надходить потім до магазину, врешті-решт споживається вдома. Зачіска в перукарні одночасно робиться, продається і починає споживатись людиною.
Спільним з товаром у послуги є те, що вона:
- теж задовольняє як базові, так і соціальні потреби людей (наприклад, охорона здоров’я задовольняє базову потребу людини, а юридична послуга —соціальну);
- для виробництва послуг теж потрібна наявність усіх традиційних факторів виробництва (для здійснення, наприклад, освітянської послуги потрібні різноманітні фахівці, приміщення, парти, зошити тощо);
- ринків послуг є багато відповідно чисельності різноманітних послуг (охорона здоров’я, юридична послуга, транспортна послуга, послуга зв’язку, рекламна послуга, банківська послуга тощо);
- послуга може бути як споживча (медична послуга), так і інвестиційна (реклама), так як і споживчі та інвестиційні товари;
- попит, пропозиція і ціна (тариф) послуги формується за основними принципами дії ринкового механізму.
Проте функціонування ринків послуг по відношенню до ринків товарів має певні особливості, а саме:
1. в загальній структурі споживання економічних благ в процесі еволюції людської цивілізації більш прискореними темпами зростають обсяги купівлі і споживання послуг у порівнянні з товарами;
2. якщо інфраструктура ринків споживчих товарів типова для різноманітних груп і категорій товарів (наприклад, в універсамах і спеціалізованих магазинах досить широкий асортимент продукції), то ринок окремої послуги має властиві тільки їй установи і організації (медичні послуги надаються в поліклініках, лікарнях, диспансерах; фінансові послуги — в банках, трастових компаніях, страхових товариствах; освітянські послуги — в школах, коледжах, університетах).
3. якщо переважна частина ринків товарів є економічним середовищем пропозиції приватних товарів (де споживання є індивідуальним), то переважна частина ринків послуг є економічним середовищем пропозиції суспільних послуг (де споживання є спільним і громадським).
В процесі ринкової трансформації економіки України з’являються недержавні установи в сфері надання як споживчих послуг (юридичні контори, стоматологічні кабінети, установи, організації видовищ), так і в сфері пропозиції інвестиційних послуг (комерційні банки, інвестиційні компанії, кредитні спілки).
1.2. Ринок ресурсів
До цього часу ми приділяли основну увагу вивченню ринків, на яких споживачі є покупцями, а фірми — продавцями. Далі ми зосередимось на дослідженні ринків виробничих ресурсів, де вже фірми є покупцями, а інші фірми і домогосподарства — продавцями. Деякі види товарів і послуг, наприклад, чавун, верстати або дослідження ринку продаються виключно фірмами, до того ж тільки іншим фірмам. Товари і послуги такого роду називають проміжними товарами у протилежність кінцевим товарам, що продаються споживачам. Тотожними назвами таких економічних благ є виробничі (або економічні) ресурси, фактори виробництва або інвестиційні товари.
Усі фірми приймають до уваги ціни факторів виробництва, які вони купують в процесі прийняття рішення про те, що і як виробляти. Таким чином, ринки ресурсів є невід’ємною частиною кругообігу товарів і послуг, що циркулюють між фірмами і домогосподарствами в ринковій економіці.
У основі функціонування ринків виробничих факторів знаходяться такі ж принципи, що й в основі споживчих ринків кінцевих товарів і послуг. Проте ретельний розгляд механізмів, що визначає попит і пропозицію на ринках виробничих факторів, дозволяє побачити деякі відмінності, а саме:
1. попит на ресурси, що пред’являється підприємствами, залежить від попиту на кінцеві товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів і фактично породжується ним. Ніхто не купуватиме деревину лише як деревину. Меблеві комбінати купують її, оскільки вона може бути використана у виробництві різноманітних меблевих товарів, які бажають купити споживачі. З цієї причини попит фірм на виробничі ресурси називають похідним попитом;
2. оскільки покупцями інвестиційних товарів виступають фірми-виробники, ринок товарів виробничого призначення відрізняється більшою концентрацією в порівнянні з ринком споживчих товарів, де врахування кількості і якості окремих груп споживачів більш складні;
3. разом з цим, по вартості і фізичному обсягу ринок економічних ресурсів значно перевищує ринок споживчих товарів;
4. характерна риса ринків факторів виробництва полягає в тому, що окремі види інвестиційних товарів не мають визначеної системи просування від виробника до споживача. Їх шляхи різноманітні. Кожний виробник, виходячи на ринок з новим товаром, обирає свій метод опанування ринку за допомогою багатьох варіантів просування товару до кінцевого виробничого споживання. Багатоваріантність вибору конкретного руху засобів матеріально-технічного забезпечення - головна особливість функціонування цієї сфери.
Інвестиційні товари складаються з засобів праці (машини і обладнання) і предметів праці (сировина і матеріали). У загальній структурі витрат продукції промислового підприємства питома вага предметів праці майже вдвічі перевищує питому вагу засобів праці.
Ринок сировини відрізняється порівняно високим рівнем концентрації. Значна частина виробництва і обігу несільськогосподарських сировинних матеріалів (продукція добувної промисловості, лісообробка і рибальство) контролюються інтегрованими фірмами. Так, багато фірм, що виробляють сталь і чавун контролюють добування вугілля і залізної руди, компанії по нафтопереробці — добування нафти. Пряме постачання сировини мало розповсюджено. Постачання дрібним і середнім споживачам лісу і вугілля здійснюється переважно через посередницькі фірми, що отримують оплату за свої послуги у вигляді комісійних відрахувань за операцію. Широко розповсюджена оптова ланка у товарообороті вторинної сировини.
Ринок напівфабрикатів має більш складну структуру обігу. Тут широко розповсюджені також прямі зв’язки. Наприклад, в Україні 80% обсягу сталі реалізується шляхом прямих і непрямих зв’язків за довгостроковими контрактами. Компанії, що закуповують напівфабрикати, звичайно самостійно здійснюють експертні оцінки фізико-хімічних властивостей цих інвестиційних товарів. У постачанні конструкційних і будівельних матеріалів, металів і металовиробів, продукції текстильної промисловості, тверді позиції утримують агенти і брокери, що володіють значними складськими приміщеннями. Крім того, існує багато вузькоспеціалізованих оптових фірм.
Ринок сільськогосподарської сировини менш концентрований, оскільки тут переважають дрібні виробники. До того ж якість і кількість продукції, що випускається не може бути точно визначена заздалегідь, оскільки це залежить від природно-кліматичних умов. Величина попиту на сільськогосподарську сировину досить стабільна, тому рекламування або модифікація ланок обігу мало впливають на розширення ринку. Разом з цим сезонність виробництва продукції і високі транспортні витрати потребують розвинутої системи її зберігання і складування. В сільському господарстві виробники не можуть утримувати значну частину своєї продукції протягом тривалого часу поза ринком, оскільки вони позбавлені необхідних складських приміщень і більшість товарів швидко псується. Тому в обігу продуктів, що швидко псуються збільшується роль прямих зв’язків між аграрними підприємствами і заводами, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Встановлення прямих зв’язків між аграрним підприємством і переробним заводом дозволяє ліквідувати проміжні ланки і скоротити витрати обігу.
Ринок виробничого устаткування в залежності від ступеня складності і вартості продукції складається з декількох каналів. Збут цінних заводських приладів і унікальних технологічних ліній (наприклад, прокатних станів), що потребує висококваліфікованого технічно-інженерного стану обслуговування при монтажу, здійснюється за допомогою прямих зв’язків між підприємствами. Оригінальне спеціалізоване устаткування переважно постачається шляхом прямих замовлень. В той же час різноманітні типи стандартного устаткування широкого попиту надходять від виробників до споживачів, переважно, каналами оптової торгівлі.
Важливу частину продажу устаткування складає устаткування, що раніше використовувалось. Вважається, що на ринку його питома вага однакова з питомою вагою нового устаткування. Причини значного продажу зношеного устаткування полягають в тому, що:
1. воно значно дешевше нового;
2. звичайно таке устаткування легше придбати , ніж нове;
3. іноді воно більшою мірою відповідає виробничим завданням підприємства (не досить жорсткі технологічні вимоги до роботи машин).
Часто-густо фірми замінюють досить надійне устаткування у зв’язку з переходом на нову технологію, внаслідок зростання спеціалізації виробництва, морального старіння устаткування і, нарешті, у випадку припинення існування якогось підприємства.
Окрім продажу використовуваного раніш устаткування швидко в українській економіці розповсюджується оренда устаткування (виробничий лізинг). Перевага лізингу устаткування полягає в тому, що:
1. замість значних разових інвестицій — невеликі періодичні орендні платежі;
2. лізинг діє в якості фінансової перешкоди проти зростаючих цін — ціна оренди встановлюється на весь перспективний період заздалегідь;
3. іноді лізинг зменшує податковий тиск на прибуток.
Ринок запасних частин до машин, верстатів, устаткування для промисловості, транспорту і сільського господарства формується у відповідності з особливостями попиту на ці види продукції. Випуск запчастин планується підприємствами в залежності від обсягу виробництва основних товарів. Більшість великих і середніх підприємств гарантують постачання протягом усього терміну служби будь-якої запасної частини до проданих машин.
Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об’єктом купівлі-продажу. Ціна на землю, як і на будь-який інший товар, формується за допомогою ринкового механізму — балансом попиту і пропозиції. Проте, ринок землі має певні особливості, а саме:
1. попит на землю є похідним, бо залежить від ціни продукції, що виробляється на землі, і від продуктивності землі;
2. пропозиція землі є повністю нееластичною, тобто майже повна незалежність від ціни, що пояснюється майже незмінним характером площі землі, яка знаходиться в господарському обігу. Земля є невідтворюваним даром природи. Можна поліпшити якість землі; проте на кількості землі це не позначиться;
3. земля є найвизначальнішим ресурсом в аграрній сфері, в той час як у будь-якій іншій економічній сфері або галузі не можна відзначити настільки визначальний ресурс.
Враховуючи зазначені особливості попиту на землю та її пропозиції, можна відобразити ринковий механізм формування ціни землі за допомогою графіку.
 |
Рисунок 14.2 - Ринок землі
1.D. 2.C. 3.C. 4.D. 5.D. 6.C. 7.С. 8.С. 9.C. 10.B. 11.B. 12.С. 13.С.
рива попиту на землю виглядає як і крива попиту на будь-який товар. Крива пропозиції землі має вертикальний характер внаслідок повної нееластичності пропозиції землі. Ціна землі виступає як рівноважна ціна попиту і пропозиції.
1.3. Ринок праці
Трудовий ресурс теж відноситься до інвестиційних товарів, проте враховуючи особливу роль людини в економіці як носія трудового ресурсу виділяють окремий вид ринку — ринок робочої сили (або ринок праці). Робоча сила — це сукупність фізичних та розумових здібностей, які використовуються у виробництві різноманітних економічних благ. В умовах ринку фактор виробництва “праця” отримує адекватну ринкову оцінку, що формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Проте ринок праці має певні особливості, а саме:
1. неподільність прав власності на товар — праця від її володаря. Праця являє собою процес витрачання робочої сили людини. Оскільки робоча сила невід’ємна від свого носія, у процесі купівлі-продажу праці виникають особливі стосунки. Під час купівлі звичайного товару, покупець сплачує встановлену ціну за придбання прав власності на товар, який купує. На ринку праці покупець отримує право на використання трудових послуг і одночасно вступає в контакт з вільною людиною, права якої він має враховувати;
2. велика тривалість контракту продавця і покупця. На типовому ринку масової матеріальної продукції і послуг контакт між контрагентами операції звичайно короткий і має діловий знеособлений характер. Операція, що здійснюється на ринку праці, передбачає початок тривалих відносин між її контрагентами. Якщо трудові послуги не відділені від робітника, це передбачає елемент взаємного спілкування. На відміну від інших факторів виробництва людина може самостійно контролювати якість своєї роботи, працювати з різною віддачею, демонструючи більшу чи меншу лояльність до підприємства, яке її найняло;
3. фактична оренда, а не продаж товару “робоча сила”. Трудова угода або контракт завжди має певну тривалість. Людина ніколи не продає своєї робочої сили на все життя. А економічний зміст продажу на певний період часу характеризує оренду або лізинг праці;
4. важлива роль широкого кола негрошових аспектів операції по купівлі-продажу робочої сили. Серед таких слід відмітити:
- зміст та умови праці;
- гарантії збереження робочого місця;
- перспективи просування по службі і професійного зростання;
- мікроклімат у колективі.
Негрошові аспекти можуть бути інколи важливіші, ніж розмір заробітної плати.
5. наявність значної чисельності інституційних структур особливого виду. До них відносяться:
- система трудового законодавства, що регламентує умови найму, оплати і звільнення робітників;
- різноманітні установи і служби регулювання зайнятості;
- державні програми в сфері праці і зайнятості;
- профспілки та інші організації найманих робітників різних рівнів;
6. високий рівень індивідуалізації операцій на ринках праці. Операції, що здійснюються між продавцями і покупцями трудових послуг, навіть, коли йдеться про масове виробництво і масову працю, відрізняється значною різноманітністю. Кожен робітник є унікальним, а кожне робоче місце тою чи іншою мірою відрізняється від іншого і пред’являє до претендентів свої специфічні вимоги. Із множини продавців різноманітних трудових послуг, як правило, можна виділити великі групи людей, що володіють подібною кваліфікацією, щоб розглянути пропозицію праці з їх боку як однорідний ресурс. Таким же чином робочі місця при всій різноманітності можна розділити на категорії, в межах яких потребується робоча сила подібної якості. В межах таких груп попит на працю припустимо вважати однорідним .
Ситуацію на ринку товару певної робочої сили ілюструє наступний графік:
Рисунок 14.3 - Ринок праці
Середня заробітна плата на ринку певного виду праці є рівноважною ціною на ринку робочої сили, де врівноважується попит на працю (з боку підприємств) і пропозиція праці (з боку людини). Здійснюючи пропозицію праці, людина робить вибір між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. В разі підвищення заробітної плати діє “ефект заміщення”: робітникові вигідно буде відмовитись від певних годин дозвілля і погодитись на збільшення свого робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисності тих товарів і послуг, які він може придбати.
У сучасній українській економіці ринок праці знаходиться в стані структуризації. Основною установою інфраструктури ринку праці в Україні є служби зайнятості та бюро по працевлаштуванню, де концентрується інформація про обсяг попиту на робочу силу (підприємства надають дані про службові вакансії) і про обсяг пропозиції робочої сили (незайняті надають дані про бажані місця роботи).
Ринки праці мають також і територіальний аспект. Особливо це актуально для тих регіонів України, де з радянських часів було багато підприємств, навколо яких утворюються міста. Такі підприємства є монопсонічними на ринку праці, бо є монополістом попиту. Практично все населення таких міст або працювало на такому підприємстві, або працювало в установах і організаціях по обслуговуванню робітників цього підприємства. Економічні реформи в Україні на початку 90-х років, а також зменшення гарантованого державного попиту на продукцію підприємств важкої промисловості поставили в складні умови не тільки ці підприємства, але і все працездатне населення цих регіонів. Проблеми, що пов’язані з безробіттям, розглядатимуться в наступних концепціях.
1.4. Фінансовий ринок
Сучасна ринкова економіка не може існувати без розвинутого фінансового ринку.
Фінансовий ринок — це і середовище купівлі-продажу фінансових ресурсів, і сукупність інститутів, які забезпечують їх обіг, тобто сукупність економічних відносин у сфері трансформації тимчасово вільних грошових засобів в початковий капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту і пропозиції.
В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб’єктами якого є домогосподарства, підприємства, держава і різноманітні фінансові установи (інститути). У процесі господарювання у деяких суб’єктів виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а у інших накопичуються заощадження. Розподіл таких засобів відбувається шляхом формування фондів: централізованих (належать державі) і децентралізованих (належать господарським суб’єктам). Економіка неможлива без відповідної фінансової системи, а в останній найважливіше місце займає фінансовий ринок, на якому відбувається рух грошей (капіталу).
Основними суб’єктами фінансового ринку є:
1. позичальники — фізичні або юридичні особи, що залучають грошові засоби кредиторів для розвитку бізнесу, і стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами);
2. інвестори — фізичні або юридичні особи національної (резиденти) або іноземної (нерезиденти) економіки, що приймають рішення про вкладання власних, запозичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців. Права у всіх інвесторів однакові, незалежно від форми власності, рівні, і здійснення інвестицій в будь-які об’єкти є їх добровільним і неподільним правом, що охороняється законом;
3. фінансові інститути — це посередники, що забезпечують зустріч позичальника і інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони і здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових засобів. Якщо інвестор діє самостійно, то він має великі витрати, а при роботі з посередниками його витрати зменшуються. До того ж фінансові інститути приймають на себе ризик відповідних операцій. Основними фінансовими інститутами виступають наступні кредитні установи:
- емісійний банк (центральний банк країни, в Україні — Національний банк України);
- комерційні банки;
- спеціальні кредитні інститути, до яких відносяться як спеціалізовані банківські установи (інвестиційні банки, зовнішньоторговельні банки, іпотечні банки тощо), так і спеціалізовані небанківські установи (інвестиційні компанії, ощадні установи, пенсійні фонди, фінансові фонди, страхові компанії, трастові (довірчі) товариства, ломбарди тощо).
Основними функціями фінансового ринку є:
- мобілізація коштів для економічного розвитку;
- перерозподіл грошових засобів між галузями, сферами, регіонами;
- забезпечення нагромадження коштів, що визначають економічне зростання;
- забезпечення рівнодоступності грошових засобів для всіх учасників фінансового ринку — держав, підприємств, домогосподарств.
Складовими фінансового ринку виступають грошовий ринок, ринок капіталів і ринок цінних паперів (або фондовий ринок). Ринок грошей – це, фактично, ринок короткострокових кредитів, а ринок капіталів – середньо і довгострокових кредитів.
Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку, де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів (або фондовий ринок), тобто через банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути і фондову біржу акумулюються грошові накопичення підприємств, держави і приватних осіб, які спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладення капіталів.
Є первинний і вторинний ринок цінних паперів. До первинного ринку цінних паперів відносяться ринок інструментів позики (облігації державних займів, казначейських обов’язків, векселів); ринок інструментів нерухомості (акції відкритих акціонерних товариств); ринок інструментів інвестицій (акцій, інвестиційних і депозитних сертифікатів). До вторинного ринку цінних паперів відноситься біржовий ринок (фондова біржа); позабіржовий ринок (ринок похідних інструментів, тобто ф’ючерсів, опціонів, варрантів, тощо). Біржовий ринок пов’язаний з діяльністю фондової біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталів і формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які знаходяться в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Переважно на ньому відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають або за об’єктивними причинами не можуть виставляти свої активи на біржу.
Крім того, фондовий ринок можна диференціювати за такими ознаками:
- за категоріями емітентів — корпорацій, держави;
- за терміном випуску — із встановленим терміном обігу і без встановленого терміну обігу, безстрокових цінних паперів;
- за територією розповсюдження — місцевий, локальний, регіональний, національний, інтернаціональний;
- за видами цінних паперів — ринок акцій, ринок облігацій та інших цінних паперів.
Акція — це цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним, отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку його ліквідації. Облігація — це цінний папір, який свідчить про внесення її власником певних засобів і підтверджує обов’язки емітенту повернути власнику номінальну вартість в передбачений термін із сплатою процентів.
Відмінності між акціями і облігаціями характеризує таблиця 14.1.
Таблиця 14.1 - Відмінності між акціями і облігаціями
Акція |
Облігація |
|
Не має фіксованого терміну існування |
Має фіксований термін існування |
|
Свідчить про право власника на частку майна акціонерного підприємства |
Виступає як боргове зобов’язання |
Доход акції — дивіденд |
Доход облігації — процент |
|
Дивіденд залежить від прибутковості підприємства |
Процент має фіксований заздалегідь встановлений розмір |
|
Акціонер має право приймати участь в управлінні підприємством |
Власник облігації не має права приймати участь в управлінні підприємством |
|
Джерелом дивідендів є чистий доход, який залишається після сплати податків |
Процентні платежі, що сплачуються по облігаціям, відносяться до витрат і вираховуються із загального прибутку |
Головним інститутом (організацією) ринку цінних паперів виступає фондова біржа. Особливостями функціонування фондової біржі є те, що:
1. на фондовій біржі відбувається торгівля акціями тільки найбільших національних фірм, перелік яких обмежується декількома сотнями;
2. фондова біржа є організованим великооптовим ринком цінних паперів;
3. співвласником акціонерної фірми може стати будь-яка фізична або юридична особа, яка придбає акції;
4. торгівлю акціями на фондовій біржі здійснюють не безпосередньо покупці і продавці, а біржові посередники (брокерські фірми і брокери).
Акції в сучасній ринковій економіці:
- дають можливість спрямовувати відносно вільні великі грошові засоби на розвиток підприємств;
- допомагають тоді, коли навіть декільком великим підприємствам не до снаги відкривати певну комерційну справу;
- сприяють розвиткові економічної демократизації суспільства, оскільки утворюється багато власників, тобто багато людей, які безпосередньо стають економічно відповідальними за діяльність підприємств.
В Україні передумовами формування ринку цінних паперів є наступні обставини:
- масштабна приватизація державних підприємств і пов’язаний з нею масовий випуск цінних паперів;
- створення і діяльність комерційних установ, які залучають засоби на акціонерній основі;
- розширення практики акумуляції засобів загальнодержавними і муніципальними органами через біржові цінні папери;
- використання підприємствами і регіонами облігаційних займів, які є більш дешевим видом ресурсів в порівнянні з банківськими кредитами.
Труднощі формування сучасного фондового ринку пов’язані з тим, що акції купуються переважно для отримання контролю над системою управління підприємством, а не для отримання дивідендів. Тому переважна кількість акцій, особливо прибуткових підприємств, зовсім не виставляються на публічні торги на Українську фондову біржу. Інакше кажучи реальний фондовий ринок в Україні ще не сформований.
Висновки:
· В економіці функціонує стільки ринків, скільки є окремих економічних благ.
· В залежності від того, що є об’єктом купівлі-продажу, розрізняють окремі види ринків (товарів, послуг, ресурсів, землі, праці, грошей, капіталу, цінних паперів).
· Умовою нормального розвитку кожного з видів ринків є відповідна цьому ринку інфраструктура (товарні і фондові біржі, комерційні банки, торговельна мережа, служби зайнятості тощо).
· Функціонування кожного з видів ринків здійснюється за єдиними ринковими принципами, однаковою дією попиту і пропозиції (хоча окремим видам ринків притаманна деяка особливість).
2. Методичний блок
2.2. Ринки ресурсів
Задача 1
Щорічно ділянка землі приносить 40 тис.грн. чистого доходу.
а) якою буде рівно вигідна для покупця і продавця ціна цієї ділянки, якщо ставка проценту дорівнює 20%;
б) як зміниться ця ціна, якщо процент впаде до 10%?
Ціну землі знаходимо за формулою:
|
Pt = |
R |
x 100%. Тобто Pt = |
40000 грн. |
х 100% = 200000 грн. |
|
|
r |
20% |
|
Якщо ці 200 000 грн покласти в банк під 20% річних, то щороку матимемо 40 000 грн. доходу, тобто стільки, скільки приносила земельна ділянка до продажу.
Якщо процент впаде до 10%, то ціна землі становитиме: Рt = 40000/10% x 100% = 400000 грн. Тобто ціна землі зросте вдвічі.
2.3. Ринок праці
Задача 2
Припустимо, що на чернівецькому ринку некваліфікованої робочої сили крива попиту на працю характеризується залежністю: LD = 600 – 2 х W, а крива пропозиції: LS = 3 х W – 400 (де W — місячна зарплата, а LD і LS — величини попиту і пропозиції робочої сили на рік).
Потрібно знайти:
а) рівноважну кількість і ціну праці;
б) як зміниться зайнятість, якщо держава встановить мінімальну оплату на рівні 250 грн.
Рівноважний рівень оплати праці визначається прирівнюванням величини попиту і пропозиції (LD = LS): 600 – 2 х W = 3 х W – 400 => W = 200 грн.
Рівноважна кількість знаходиться або через функцію попиту: LD = 600 – 2 x 200 = 200 чол., або через функцію пропозиції: LS = 3 x 200 – 400 = 200 чол.
Якщо держава встановить мінімальну ціну на рівні 250 грн., то величина попиту на працю становитиме: LD = 600 – 2 x 250 = 100 чол.; величина пропозиції: LS = 3 x 250 – 400 = 350 чол. Виникне надлишок робочої сили обсягом 250 чол. (350 – 100). А зайнятість зменшиться на 100 чол. (200 – 100).
Для кожного підприємства важливою є проблема найму робочої сили. Задача 3 показує, що фірмі слід продовжувати наймати кожну додаткову одиницю праці доти, доки розмір зарплати додаткового робітника не перевищить додаткову доходність використання додаткової одиниці праці.
Задача 3
Залежність щотижневої виручки (TR) від числа найнятих робітників (L) має вигляд таблиці 14.2.
Таблиця 14.2 – Вихідні дані до задачі 3
|
L |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
TR |
80 |
190 |
250 |
300 |
330 |
Скільки робітників слід найняти фірмі, якщо тижнева ставка зарплати складає 70 грн?
Доки гранична віддача праці (MRPL) більша за приріст витрат праці (W), фірмі слід збільшувати чисельність найманих робітників. Оптимальний обсяг найму буде при умові MRPL = W. Якщо MRPL < W, то чисельність зайнятих потрібно зменшувати. Гранична віддача праці характеризує приріст загального доходу (DTR), що виникає внаслідок залучення додаткової кількості робітників:
Таблиця 14.3 – Розрахунок до задачі 3
|
L |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
TR |