ПІДПРИЄМНИЦТВО І ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ БІЗНЕСУ
Організація будь-якого бізнесу пов’язана з ризиком, який беруть на себе підприємці, прагнучи отримати прибуток. Діяльність сучасного підприємства неможлива без ефективного менеджменту та маркетингу.
Як майбутні підприємці учні зрозуміють, що починаючи або продовжуючи свій бізнес, підприємець робить самостійний вибір і ризикує, щоб отримати прибуток, а внаслідок невдалих дій несе збитки чи стає банкрутом. Ефективний менеджмент та маркетинг – ключові елементи успішного ринку. Як відповідальні громадяни, учні зрозуміють роль і значення малого бізнесу для розвитку ринкової економіки в Україні.
Основні поняття: Підприємництво і підприємство. Організаційні форми підприємства: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація. Менеджмент. Маркетинг.
Ключові питання:
1. Підприємництво: сутність і передумови виникнення. 2. Підприємство та організаційні форми бізнесу. 3. Менеджмент в ринковій економіці. 4. Маркетинг.
1. Інформаційний блок
1.1. Підприємництво: сутність і передумови виникнення
Демократизація економічної системи створює можливості для різноманітних форм господарювання і підприємницької діяльності.
Зарубіжний досвід і сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший розвиток неможливий.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, пов’язана з ризиком діяльність суб’єкта господарювання по виробництву продукту, наданню послуг, торгівлі з метою отримання прибутку.
Формування розуміння підприємництва складалося протягом двох століть, за допомогою досліджень Р.Кантільона, М.Вебера, Й. Шумпетера та інших.
Бажання отримати прибуток – основна рушійна сила виробництва в системі вільного підприємництва. Крім цього, важливою рисою підприємництва є соціальна відповідальність.
Підприємницька діяльність – необмежене поле застосування зусиль. Вона різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі численні прояви підприємництва, що властиві ринковій економіці, можна згрупувати таким чином: виробниче підприємництво, комерційне підприємництво, посередницьке підприємництво, фінансове підприємництво (в тому числі страхове підприємництво).
Підприємництво розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі, для його безперервного відтворення необхідні певні передумови, а саме: економічні, політичні, юридичні, психологічні.
Економічні передумови полягають у тому, що на ринку діють багатосуб’єктні (приватні, державні, кооперативні, колективні) власники, що сприяє свободі господарчо-виробничій і підприємницькій діяльності; рішення з ведення бізнесу, пошуку партнерів, використанню фондів і грошей приймаються на свій страх і ризик. В Україні економічні передумови виникають в зв’язку з проведенням роздержавлення і приватизації, демонополізації господарської діяльності.
Політичні передумови – це створення сприятливого політичного клімату для підприємництва; розробка і здійснення стабільної політики в країні; захист з боку влади всіх форм власності; ефективна податкова, кредитна, митна та інша політика.
Юридичні передумови характеризуються тим, що підприємництво грунтується на законодавстві, нормативних актах країни, які однакові для всіх учасників ринку. Вони мають створити для всіх учасників однакові „правила гри”.
Психологічні передумови проявляються у створенні позитивного відношення членів суспільства до підприємництва. На жаль, в Україні життя кількох поколінь проходило в умовах негативного ставлення до підприємництва, що має свої наслідки і зараз.
При формуванні та розвитку підприємницької діяльності дуже важливо, щоб держава не втручалась в цю діяльність, а лише здійснювала економічне регулювання через систему законодавства і фінансово-кредитні механізми.
Названі умови підприємницької діяльності передбачені Законом України “Про підприємництво.”
В ході підприємницької діяльності власник чи керівник підприємства повинен передбачати можливість отримання збитків замість прибутку і навіть банкрутство своєї фірми. Підприємництво не можливе без ризику, бо найбільший прибуток, як правило, приносять операції з високим ризиком. Повністю запобігти ризику неможливо, тому що важко пророкувати розвиток подій на товарних ринках або дії фірм-партнерів, конкурентів і покупців. Потрібно навчитися оцінювати ризики і знижувати їх небезпеку.
В загальному виді ризики поділяються на природні (екологічні), фінансово-економічні, соціальні і технічні. Для їх оцінки визначають можливі причини виникнення небезпечних ситуацій. Чим ймовірніший ризик, тим значення оцінки можливого його настання ближче до одиниці.
В ринкових відносинах потрібно постійно керувати ризиком, використовуючи різноманітні заходи, які дозволяють в деякій мірі прогнозувати наступ ризикової ситуації і своєчасно прийняти дії по їх зниженню.
Отже, підприємництво – це тип господарської поведінки, пов’язаний не тільки з новаторством при розробці, виробництві та реалізації благ, але й з ризиком неотримання прибутку та соціального ефекту.
Основним діючим елементом у підприємництві є підприємець. Поняття “підприємець” часто вживають як синонім таких понять як “господар”, “бізнесмен”. Людину, яка організувала свою справу і веде її, характеризують, використовуючи одне з цих понять. Однак це не тотожні поняття. Підприємець – суб’єкт, що поєднує в собі новаторські, комерційні та організаційні здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових сфер застосування капіталу. Підприємець може бути власником ресурсів, а може скористатись запозиченим капіталом. Власник може отримувати доход від власності і не бути підприємцем(наприклад, здавати в оренду землю або інші засоби виробництва). Менеджер не обов’язково виступає підприємцем (наприклад, менеджер-начальник цеху). А ось вже бізнесмена розуміють як підприємця, комерсанта, людину, яка робить відповідну справу (бізнес).
Бізнес - справа, заняття, економічна діяльність, спрямована на отримання прибутку. Для того, щоб мати прибуток, підприємець повинен придбати та поєднати необхідні фактори виробництва - орендувати чи придбати приміщення, обладнання, матеріали, розробити ефективну технологію, найняти працівників, організувати виробництво, рекламу та збут. Кошти, що витрачаються на це, носять назву витрати. Реалізація продукту або послуги за певну ціну дасть змогу отримати виручку від реалізації, або доход. Різниця між виручкою від реалізації продукції та сумою витрат на її виробництво і реалізацію складає прибуток. Якщо витрати вищі за виручку - підприємець несе збитки. Отже, успіх бізнесової діяльності не гарантований.
Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед господарюючих суб’єктів, найбільш точно сформулював Й.Шумпетер:
- виготовлення нового блага або нової якості певного блага;
- освоєння нового ринку збуту;
- отримання нового джерела сировини чи напівфабрикатів;
- впровадження нового методу виробництва;
- проведення відповідної реорганізації.
Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінацій ресурсів, варто, на думку Шумпетера, мати відповідні якості:
- воля та здібності;
- бачення ситуації у реальному світлі;
- здатність “пливти проти течії”, долаючи опір соціальних сил;
- здійснювати вплив на інших результатами свого успіху, духовною свободою, цілеспрямованою витратою сил та енергії.
Всі перераховані риси підприємця можуть бути реалізовані за умов економічної свободи підприємництва та персональної економічної відповідальності за прийняті господарські рішення у вигляді прибутку або збитків чи банкрутства.
Сутність підприємництва більш повно розкривається через його функції - творчу, ресурсну, організаційну.
Творча функція підприємництва полягає у сприянні реалізації нових ідей, здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління та організації виробництва.
Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх використанням.
1.2. Підприємство та організаційні форми бізнесу
Підприємство – це самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємство – це основна ланка господарства країни. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, науково-технічний прогрес, тобто ефективність господарювання. Держава повинна створювати сприятливі умови для виникнення підприємств та їх розвитку. Часто в економічній літературі поняття “підприємство” та “фірма” використовують як тотожні. Строго кажучи, фірма - це вже певна організація, яка володіє підприємством і здійснює на ньому господарську діяльність. В економічній теорії більш поширене саме поняття “фірма”, щоб підкреслити її цілісність, як господарської одиниці. Однак фірма може мати або контролювати декілька виробничих одиниць, до яких може входити фабрика, кар’єр, шахта та інші. Отже, фірма - самостійний господарський суб’єкт, який створено для виробництва продукції, послуг заради отримання прибутку. Це - організація, яка веде бізнес під певною назвою, має юридичну та комерційну самостійність, зареєстрована у відповідності до чинного законодавства.
Основні ознаки підприємства:
-самостійність у системі господарства країни. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак;
-закінчений цикл відтворення, тобто вироблена підприємством продукція може в умовах поділу праці набувати форму товару;
-підприємство - це самостійний товаровиробник, тобто воно виробляє основну масу продукції не для власного споживання, а для покупців;
-підприємство має бути не тільки самостійним, але й повинно отримувати прибуток, тобто бути рентабельним;
-у своєму складі воно не має інших юридичних осіб, але може мати складну внутрішню структуру; всі підрозділи підприємства не є юридичними особами, тобто не мають права самостійно виступати суб’єктами ринкових відносин;
-підприємство має свій трудовий колектив з його специфічними інтересами;
-підприємство є складовою частиною народногосподарського комплексу, що визначена на основі поділу праці. Воно повинно мати свою нішу у народному господарстві, знайти споживачів своєї продукції в умовах конкурентної боротьби.
Підприємство в умовах ринкової економіки відрізняється від підприємства в умовах адміністративно-командної системи. При адміністративно-командній економіці існує лише два види підприємств - державні та кооперативні, а вид діяльності, номенклатуру продукції визначають державні органи в особі міністерств і відомств. Немає чіткої персональної відповідальності за результати діяльності підприємств, банкрутство не допускається. Як наслідок – з’являються підприємства - “утриманці”, які одержують дотації за рахунок ефективно працюючих. Ціни на продукцію встановлює держава. Діяльність підприємств залежить від суб’єктивного фактору. Існує надлишок робочої сили.
В ринкових умовах підприємство набуває нової якості: воно самостійно обирає діяльність, має високу відповідальність за результати виробництва, зацікавлене в ефективному господарюванні, бере участь у вільній конкурентній боротьбі, яка є головною рушійною силою, що примушує стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, передовою технологією, поліпшувати якість продукції, всебічно задовольняти споживача. Таким чином, ринок передбачає функціонування підприємства нової якості, яке відповідає вимогам більш ефективної економіки.
Фірма є основною ланкою ринкової економіки, що здійснює ділову активність.
В основі функціонування ринкової економіки лежить розвиток приватної власності. Кожному етапу її розвитку відповідають певні організаційні форми підприємств: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація.
Одноосібне володіння – бізнес, яким володіє одна людина. Підприємець сам веде свою справу, самостійно розпоряджається матеріальними ресурсами і капітальним обладнанням, контролює виробництво, реалізує продукцію, сплачує податки, досягає успіху у вигляді прибутку або зазнає збитків.
Отже, одноосібне володіння – це організаційно-правова форма підприємства, за якою людина одноосібно володіє і управляє ним, бере на себе весь ризик збитків або отримує весь прибуток.
Переваги одноосібного володіння:
1. Безпосереднє управління власником.
2. Невеликі первинні капіталовкладення.
3. Власник отримує весь прибуток.
4. Власник може закрити підприємство, коли це необхідне.
В більшості розвинутих країн одноосібні володіння досить популярні, бо це найпростіший і найдешевший спосіб організації бізнесу. Із 16 млн. підприємств США в одноосібному володінні знаходяться більше ніж 11 млн. Така форма організації бізнесу має переважно короткий цикл виробництва, швидке отримання прибутку. Як правило, підприємства такої форми частіше малі за розміром.
До недоліків одноосібного володіння відносяться: повна майнова відповідальність, обмеженість капіталу, труднощі в одержані кредиту, велика кількість обов’язків і функцій власника при організації і функціонуванні виробництва.
Товариство (партнерство) – підприємство, яке засновано двома або більшою кількістю співвласників; це форма організації бізнесу, яка об’єднує по домовленості партнерів з їх фінансовими ресурсами.
Наприклад, три друга домовляються між собою і відкривають книжковий магазин. Для того, щоб запобігти різних непорозумінь і бути впевненими в правильному плануванні бізнесу, вони з допомогою юриста укладають угоду про партнерство. В угоді вказується розподіл між ними відповідальності, обов’язків і ресурсів та майновий вклад кожного.
Основні переваги:
1. Підприємством володіє дві та більше особи.
2. Збитки розподіляються між партнерами.
3. Інвестиційні можливості вищі, ніж в одноосібних володіннях.
4. Розподіл управлінської відповідальності.
5. Податки розподіляються між усіма партнерами.
Партнерство дозволяє залучити додаткові засоби виробництва, здійснювати спеціалізацію в управлінні, що впливає на ефективність виробництва і зменшує загрозу банкрутства.
Недоліки цієї форми організації: різні погляди або інтереси партнерів затримують прийняття рішень; невеликий розмір капіталу. Аналіз показав, що партнерство частіше всього існує в середньому 5 років, 59% опитаних оцінюють партнерство як невірний шаг, вказуючи на проблеми та конфлікти між її учасниками.
Товариства розповсюджені в медицині, юридичних, аудиторських фірмах тощо.
Корпорація (або акціонерне товариство) — форма організації бізнесу, де власником виступають акціонери (власники акцій), керівництво здійснюється рішеннями зборів акціонерів та ради директорів, прибуток розподіляється у вигляді дивідендів на акції.
Такі підприємства, як юридичні особи, мають ресурси, активи, виробляють і продають продукцію, отримують прибуток (збитки), одержують кредити.
Великі підприємства, на долю яких припадає основна частина виготовленої продукції, виступають у формі корпорацій. Для їх функціонування створюється акціонерний капітал за рахунок випуску та продажу акцій. Ті, хто придбав ці акції, і є акціонерами, тобто власниками корпорацій.
Переваги:
1. Обмежена відповідальність (навіть при банкрутстві корпорації акціонер не втрачає більше, ніж заплатив за акції).
2. Ефективна форма залучення грошей.
3. Можливість при необхідності збільшення розмірів виробництва товарів і послуг.
4. Введення нових технологій і сучасної техніки.
5. Досягнення конкурентоспроможності.
6. При ефективній роботі отримання прибутку і дивідендів.
7. Зниження ризику банкрутства.
Така організаційно-правова форма підприємництва, як правило, досить довго “живе” на ринку.
Недоліки: складний і дорогий процес організації та управління корпорацією, висока ступінь конкурентної боротьби, подвійне оподаткування (податок стягується з прибутку корпорації, а потім – з дивідендів власників акцій, тобто з цього ж прибутку, але розподіленого між акціонерами).
В корпорацію частіше всього перереєструються успішно працюючі на ринку товариства (партнерства) і приватні підприємці, для подальшого розвитку яких потрібно поєднання капіталу та більш потужна за розміром і можливостями фірма.
В Україні існує законодавча база щодо форм організації бізнесу: закони України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про акціонерні товариства”.
Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:
- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;
- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;
- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, товариства, громадської та релігійної організації;
- державно-комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
- державне підприємство, засноване на державній формі власності;
- спільне підприємство, засноване шляхом об'єднання майна різних власників.
За розміром підприємства бувають малі, середні і великі. В Україні підтримку малим фірмам здійснює Асоціація малих підприємств. Відповідно до законодавства України до малих належать підприємства з чисельністю працюючих : в промисловості та будівництві – до 200 чол., в науці та науковому обслуговуванні – до 100, в інших галузях виробничої сфери – до 50, в галузях невиробничої сфери – до 25, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.
Малі підприємства створюються на основі різноманітних форм власності в усіх видах господарської діяльності. Основна кількість малих підприємств створюється в роздрібній торгівлі, сфері обслуговування.
Досвід роботи таких невеликих підприємств показав, що вони спроможні швидко реагувати на зміни попиту споживачів, насичуючи ринок товарами та послугами; краще використовують вільні ресурси; оновлюють техніку і технологію, реагуючи на досягнення науково-технічного прогресу; посилюють конкуренцію; самостійно створюють нові робочі місця.
Малі підприємства відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. На їх долю у США припадає близько 50% валового внутрішнього продукту країни, в Японії – понад 50%. У нашій промисловості на невеликі підприємства припадає близько 10% загального обсягу виробництва.
На розвиток малих підприємств в Україні потенційно впливає вигідне економіко-географічне розташування держави на перетині торгівельних шляхів, наявність потужного виробничого потенціалу, висококваліфікованих трудових ресурсів, науково-дослідної бази, рекреаційних ресурсів.
Середні за розміром фірми в розвинутих країнах не такі багаточисельні, причому зараз їх кількість зменшується. Це відбувається перш за все тому, що вони не мають такої гнучкості, як малі і такої сили, як великі підприємства. Але середні підприємства більш стійкі в конкурентній боротьбі, коли працюють на спеціалізованому ринку, роблять захват окремих сегментів і стають там міні-монополістами. В цьому випадку такі підприємства являють собою значну конкурентну силу навіть для великого бізнесу, мають тенденцію до монополізації (прикладом є шведський концерн “Електролюкс”, захопивший за 10 років понад 400 фірм), постійно концентрують капітал (на долю середніх фірм припадає самий великий процент поглинання).
Великі підприємства, з одного боку, прагнуть монополізувати свою сферу діяльності, з другого, – умови конкуренції спонукають турбуватися про якість і не підвищувати ціни на продукцію.
Безумовно, саме великим фірмам доступне масове виробництво товару, освоєння нових галузей, досягнень науково-технічного прогресу, ведення великих науково-дослідних робіт. Такі підприємства забезпечують стійке і стабільне положення економіки, мають економію на масштабах виробництва, забезпечують зайнятість великої кількості людей. Але ці переваги за певних умов можуть стати недоліками великих підприємств, досить відчутно змінити економічний стан країни.
Таким чином, в ринковій економіці треба мати підприємства різних видів і розмірів, намагатися знаходити оптимальні співвідношення між ними.
1.3. Менеджмент в ринковій економіці
Щоб підприємство ефективно працювало, ним треба управляти. Створення ринкових відносин радикально перебудовує систему управління економікою в нашій країні. Підприємства (фірми), піклуючись про збільшення ефективності роботи, конкурентоспроможність та стійке положення на ринку, повинні мати на увазі, що постійно треба змінювати внутрішнє середовище ( оновлювати обладнання, покращувати умови праці і матеріальні стимули, поширювати асортимент продукції та інше), слідкувати за мінливістю зовнішнього оточуючого середовища ( досягненнями науково-технічного прогресу, рівнем конкуренції, змінами законодавства, системою оподаткування, розміром безробіття, інфляційними процесами тощо), здійснювати управління людьми, а це досить складно. Саме менеджмент, як система загальних уявлень про організацію, нова “управлінська філософія”, допомагає вирішувати ці проблеми і професійно цим займаються менеджери. При малому розмірі підприємства підприємець сам виконує роль менеджера, на великому підприємстві - управлінську діяльність виконують спеціалісти з менеджменту.
Термін “менеджмент” походить з англійської мови. Оксфордський словник дає такі тлумачення менеджменту:
- спосіб та манера спілкуватися з людьми;
- влада та мистецтво керувати;
- вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату управління;
- органи управління, адміністративні одиниці, служби та підрозділи.
Існує досить багато різних визначень менеджменту, а саме:
- менеджмент – функція, вид діяльності по керівництву людьми в різних організаціях. Застосовуючи різні види впливу на робітників, організація досягає своєї мети;
- менеджмент – процес формування і управління організацією, уміння добиватися виконання всіх функцій управління;
- менеджмент – апарат або орган управління, без якого підприємство не може працювати ефективно;
- менеджмент – робітники, які професійно займаються управлінням, мають спеціальну підготовку, знання прийомів і засобів впливу на людей. У сучасному понятті праця менеджера – продуктивна праця, бо менеджер займається об’єднанням робітників і впливом на них для забезпечення високих результатів на підприємстві;
- менеджмент – наука, галузь накопичення і структуризації знань про управління, яка дозволяє своєчасно і якісно вирішувати виникаючі проблеми, прогнозувати розвиток подій, формувати стратегію і політику підприємства. Менеджмент розробляє свою теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми і методи, які спрямовані на діяльність людей в процесі управління;
- менеджмент – мистецтво ставити та досягати мети, точно знати “що” і “як” треба робити, вірно ставити перед робітниками завдання і використовувати більш доцільні форми стимулювання, творчо підходити до вирішення проблем.
Взяте окремо, кожне з цих визначень буде неповне, бо всі вони взаємодоповнюють, конкретизують одне одного, Це дозволяє більш глибше зрозуміти сутність і зміст менеджменту.
В процесі розвитку менеджменту виник розподіл управлінської праці на відносно самостійні і спеціалізовані види діяльності – функції. Слід виділяти наступні функції:
- планування; організація, мотивація, контроль; координація.
Узгодження поставленої перед підприємством мети із засобами її досягнення є плануванням. На цьому етапі менеджер реально оцінює наявні у фірми ресурси (матеріальні, фінансові, трудові), визначає основні цілі і засоби, необхідні для досягнення мети, складає бізнес-план.
Організація передбачає виділення підрозділів на підприємстві, оцінку їх взаємозалежності і підпорядкованості, розробку функціональних обов’язків тощо.
Щоб робітники підприємства працювали добре, менеджер застосовує різні форми заохочення для стимулювання досягнення поставлених цілей.
Контроль включає в себе періодичну перевірку, порівняння наявних результатів із запланованими.
При виконані всіх функцій менеджер повинен вносити корективи в цілі, організаційну структуру, мотиви, види і форми контролю та інше з урахуванням змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі.
В умовах розвитку суспільства, при високих темпах науково-технічного прогресу, при збільшенні розмірів підприємств постійно виникає потреба в прийнятті ефективних управлінських рішень. Результатом цих рішень може бути максимізація прибутку, підвищення якості продукції, зниження витрат, зростання продуктивності праці, захват ринку та інше.
Процес прийняття управлінських рішень – важлива складова менеджменту. Цей процес складається з чотирьох етапів, а саме:
- формування проблеми,
- визначення критеріїв та обмежень,
- з’ясування альтернатив,
- вибір кращого рішення.
Чисельність варіантів, що розробляються та розглядаються, залежить від багатьох факторів і перш за все від часу, ресурсів та інформації.
На практиці процес прийняття управлінських рішень досить складний і його ефективність в багатьох випадках пов’язана з методами, якими користуються керівники і менеджери.
Як було зазначено вище, кожна фірма (підприємство) здійснює діяльність і управління з допомогою апарату управління. Саме структура апарату управління визначає склад і взаємозв’язок підрозділів, а також характер покладених на них функцій.
Не дивлячись на різноманітність існуючих підприємств і організацій, є типові структури управління.
Спочатку сформувалася лінійна структура, яка заснована за виробничою ознакою. Лінійна структура передбачає чітку ієрархію, коли нижчий рівень управління підпорядкований вищому.
Саме така структура найбільш яскраво дає уявлення про єдиноначальність, чітку субординацію.
Не дивлячись на переваги, лінійна структура має ряд недоліків: на вищому рівні управління менеджери і керівники перевантажені кількістю прийняття рішень, вони несуть велику відповідальність за роботу фірми, відсутня гнучкість, має місце бюрократизм, мала оперативність.
Функціональна структура управління передбачає спеціалізацію видів управлінської діяльності. Кожний керівник займається рішенням окремих проблем, йому підпорядкований конкретний відділ – виробничий, фінансовий, збуту, кадрів тощо. Спеціалізація підвищує ефективність управління, дає можливість координувати дії, збільшує професіоналізм, мотивацію. Серед недоліків відмічають: дублювання функцій, різні інтереси підрозділів, розмивання відповідальності, слабка реакція на зовнішні зміни і інноваційну діяльність.
Поєднання двох структур управління (лінійної і функціональної) зменшує недоліки вищезазначених і створює штабну чи лінійно-функціональну структуру управління.
На сьогодні при формуванні організаційних структур управління частіше використовуються дивізіональний і матричний підходи, які постійно знаходяться в розвитку, трансформуючись залежно від ситуації і завдань, що вирішуються.
1.4. Маркетинг
Організація та управління підприємством, фірмою в умовах ринкової економіки вимагають, з одного боку, всебічного вивчення споживчого попиту з метою орієнтації виробництва саме на випуск тієї продукції, яку потребують споживачі, з іншого - активного впливу виробництва на ринок, попит, формування потреб споживачів. Розв’язання цих завдань має забезпечити маркетинг.
Термін “маркетинг” з’явився в США у 30-ті роки ХХ століття, коли фермери шукали ринок збуту продукції. Слово походить від англійського слова “market“ (ринок). Термін в основному характеризує діяльність у сфері ринку, збуту товарів. Однак, як система економічної діяльності, маркетинг охоплює значно більшу сферу, бо збут - це лише одна з його функцій, причому не найбільш суттєва.
Мета маркетингу - звести зусилля по збуту продукції до мінімуму, отримати прибуток від максимального збуту товарів.
Маркетинг - комплексна система організації виробництва та збуту продукції, орієнтованої на задоволення потреб споживачів і отримання прибутку на грунті досліджень і прогнозування ринку.
Основними функціями системи маркетингу є взаємопов’язаний комплекс дій, що включає:
- аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища, в якому функціонує підприємство або фірма;
- комплексне вивчення ринку, потреб споживачів, конкурентів, товарного асортименту;
- планування виробництва товару, формування попиту і стимулювання збуту;
- формування і реалізацію цінової політики;
- інформаційне забезпечення підприємства;
- управління маркетингом (реалізація і контроль за маркетинговими заходами);
- розробку і реалізацію маркетингових програм.
Товарна політика – створення відповідного до смаків та потреб покупців товару починається з вивчення ринку, виділення на ньому тих груп споживачів, яким буде призначений цей товар. Таке виділення проводиться за багатьма критеріями: за віком, статтю, рівнем доходів, освітою, сімейним та соціальним положенням тощо. Це називається сегментацією ринку. Для обраного сегменту виробляється товар з відповідними якостями, оформленням, дизайном, упакуванням.
Цінова політика – вибір відповідної ціни, також визначається багатьма факторами. До них належать не тільки витрати з виробництва товару, а й ціни товарів конкурентів, особливі якості товару, цілі фірми – завоювання або утримання ринку, одержання великого прибутку. Тому ціна повинна бути обгрунтованою та відповідати платоспроможному попиту ринку.
Розповсюдження товару включає так звані “канали збуту”: вибір посередників і їх кількість, способи транспортування і доставки товарів, складування, методи оптової і роздрібної торгівлі, конкретні магазини, через які буде здійснюватися продаж, систему заохочення посередників і продавців.
Політика просування або стимулювання збуту – це ті засоби, за допомогою яких споживач отримує інформацію про товар і які спонукають його купити даний товар. Тут проводиться необхідна рекламна компанія, різні супроводжуючі заходи – знижки, призи при купівлі, конкурси, лотереї, презентації та інше.
Основне гасло маркетингового підходу в управлінні діяльністю фірми:
“Виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється”.
Таким чином, система маркетингу направлена на вияв і задоволення потреб покупців та відповідає головним цілям фірми – зростанню прибутку, обсягів продаж, завоювання місця на ринку.
Успіх діяльності фірми, яка працює на споживчому ринку, залежить від того, наскільки вдало, надійно вона знайде своє коло покупців, свій сегмент ринку.
Сегментування ринку – процес розподілу споживачів на групи, на основі відмінностей в потребах і поведінці. Головними принципами сегментації ринку можна назвати такі:
- географічний;
- психологічний;
- поведінковий;
- демографічний.
Географічний принцип передбачає поділ ринку з урахуванням географічних відмінностей - країна, регіон, область, місто тощо. Розташування регіону відображає відмінності в доходах, культурі, традиціях, релігійних переконаннях. Регіони відрізняються, наприклад, структурою комерційної діяльності, транспортною мережею тощо.
Сегментацію ринку за психологічним принципом орієнтовано на розподіл покупців за належністю до суспільного класу, за способом життя, типами особистості. Так, суспільний клас – це порівняно стабільні групи в суспільстві, розташовані в ієрархічному порядку. Суспільним класам властиві такі характеристики: особи одного класу поводять себе порівняно однаково, займають відповідне становище в суспільстві; належність до суспільного класу визначається на підставі їхніх знань, прибутків, багатства, освіти. З урахуванням типології особистості пов’язані такі основні фактори психологічного порядку, як мотивація, сприйняття, засвоєння, переконання та взаємні відносини.
Під час сегментації ринку на підставі особливостей поведінки розрізняють покупців, залежно від їхніх знань, відносин, характеру реакцій на товар, його використання. Ринки класифікують залежно від статусу користувача, інтенсивності споживання товару, за ступенем прихильності до товарних марок.
Демографічний принцип сегментації ринку передбачає групування споживачів за віком, статтю, чисельністю сім’ї, етапами життєвого циклу, рівнем доходів, родом занять, освітою, релігійними переконаннями, національністю.
При розробці маркетингових програм важливу увагу приділяють аналізу життєвого циклу товару. Життєвий цикл товару – це відрізок часу, в ході якого виникає збільшення продажу товару, його стабілізація і занепад.
Життєвий цикл товару поділяється на п’ять стадій:
- перша стадія: входження продукту в ринок. Цей період пов’язаний із значними збитками освоєння виробництва і організації маркетингу;
- друга стадія супроводжується зростанням обсягу продажу, прибутку підприємства, зменшуються витрати на маркетинг;
- третя стадія характеризується найбільшим обсягом виробництва і збуту продукту;
- четверта стадія пов’язана з насиченням ринку продукцією, поступовим зниженням обсягів продажу, збільшенням витрат на маркетинг;
- п’ята стадія супроводжується подальшим зниженням обсягу продажу і, як наслідок, скороченням виробництва, зростанням маркетингових витрат.
Просування товару на ринок в сучасних умовах майже неможливо здійснити без реклами. Реклама - це цілеспрямований, інформативний вплив опосередкованого характеру на споживача для просування товарів і послуг на ринок збуту. Цілі реклами поділяються на дві складові:
- просування товару за рахунок інформації, переконання, нагадування;
- формування позитивного образу виробника в очах потенційних споживачів товару.
Реклама вирішує такі завдання, як поширення знань про фірму, одержання повнішої інформації щодо властивостей товару, вплив на процес прийняття рішення про покупку, надання допомоги працівникам служби збуту під час їхніх переговорів з клієнтурою тощо.
Існують такі види реклами:
- пояснювальна, пропагандистська, для просування конкретної ідеї;
- реклама марки;
- престиж для формування позитивного іміджу фірми;
- реклама розпродажу з метою реалізації за зніженими цінами;
- реклама за рубриками для поширення інформації про продаж.
Висновки:
·Демократизація економічної системи створює можливості для різноманітних форм господарювання і підприємницької діяльності.
· Підприємництво – це самостійна, ініціативна, пов’язана з ризиком діяльність суб’єкта господарювання по виробництву продукту, наданню послуг, торгівлі з метою отримання прибутку.
· Підприємство – це економічна одиниця, де відбувається поєднання факторів виробництва. Це - місце, де відбувається власне процес виробництва, де виготовляються товари та надаються послуги.
· Різними за організаційною формою і розмірами підприємствами треба управляти. Менеджмент розглядається як процес, вид діяльності, пов’язаний з плануванням, організацією, координацією, мотивацією та контролем.
· Маркетинг характеризує діяльність у сфері ринку, збуту товарів та послуг, врахування усіх факторів, що впливають на процес виробництва і просування товарів та послуг від виробника до споживача. Маркетинг допомагає задовольняти потреби людей і суспільства.
3. ПРАКТИКУМ Тести
1. Організаційні форми бізнесу – це:
А. великі, середні, і малі підприємства
В. одноосібне володіння, партнерство (товариство) і корпорація
С. приватні і державні підприємства
D. жодна з наведених відповідей не є правильною.
2. Власники звичайних акцій отримають частину прибутку корпорації у формі:
A. Відсотка;
B. Дивідендів;
C. Заробітної плати;
D. Збільшення вартості капіталу.
3. Акціонерне товариство – це:
А. Об’єднання людей, які ведуть спільну господарську діяльність;
В. Колектив співвласників, кожний із яких володіє акціями;
С. Колектив співвласників, частина яких володіє акціями;
D. Велике підприємство, яке засноване на спільній державній і приватній власності.
4. Відповідальність усіх власників підприємства є необмеженою у:
А. Повному товаристві;
В. Змішаному товаристві;
С. Товаристві з обмеженою відповідальністю;
D. Акціонерному товаристві.
5. Маркетинг включає напрямки:
A. Дослідження і аналіз ринку;
B. Канали розповсюдження товару;
C. Продаж і рекламу товару;
D. Все вищезазначене.
6. Найвірогідніше, підприємець прагне скоротити витрати виробництва, щоб:
A. Збільшити суму прибутку;
B. Не допустити конкурентів на свій ринок збуту;
C. Зменшити кількість робітників і розмір заробітної плати;
D. Правильні відповіді А і В.
7. Більше можливостей впливу на управління акціонерним товариством мають:
A. Власники привілейованих акцій;
B. Власники звичайних акцій;
C. Обидві категорії власників у рівних можливостях;
D. Члени наглядової ради.
8. Які організаційні форми підприємств базуються на приватній власності?
A. Заводи ракетобудування;
B. Фермерські господарства;
C. Атомні електростанції;
D. Підприємства по виробництву військової техніки.
9. Господарство буде одноосібним у випадку:
A. Коли ним володіє держава;
B. Коли ним володіють члени сім’ї;
C. Коли ним володіє декілька осіб, що не знаходяться між собою у родинних стосунках;
D. Коли ним володіє одна особа.
10. Менеджери – це:
A. Інженерно-технічні робітники;
B. Всі господарські працівники;
C. Робітники, які виробляють продукцію;
D. Керівники всіх ланок підприємства, які мають знання менеджменту, володіють методами управління.
11. Зростання значення і використання менеджменту в Україні викликано:
A. Зростанням кількості приватних підприємств;
B. Появою випускників Вузів зі спеціальністю “Менеджмент”;
C. Даниною моді;
D. Переходом до ринкових відносин.
 |
Задачі
1. Валовий доход підприємства від реалізації продукції і надання послуг за рік склав 200 тисяч гривень, від позареалізаційних операцій - 250 тисяч гривень. Витрати підприємства за даний період становили 180 тисяч гривень, в тому числі заробітна плата – 100 тисяч гривень.
Податок на прибуток – 30 %, внески в бюджет із фонду оплати праці дорівнюють 38 % від суми заробітної плати.
Розрахуйте:
1) Чому дорівнює податок на прибуток і чистий прибуток підприємства?
2) Які за розміром повинні бути внески в бюджет із фонду оплати праці?
2. Вироблялось 150 одиниць продукції за ціною 25 грн. за одиницю. При знижені ціни до 20 грн. виробник зможе збільшити об’єми продажу продукції до 200 одиниць. Постійні витрати складають 1000грн., а змінні - 15 грн. за одиницю продукції.
Як зміняться підприємницький доход і прибуток при переході від виробництва 150 одиниць до 200 одиниць продукції.
3. Акціонерне товариство “KLS” на початку року випустило 15600 акцій по 100 грн. кожна. За рік корпорація отримала 896200 грн. виручки від своєї діяльності, при цьому витратила 740200 грн. Скільки дивідендів отримає власник однієї акції, якщо збори акціонерів постановили спрямувати весь прибуток на виплату дивідендів?
4. ВІДПОВІДІ ДО ПРАКТИКУМУ
Тести
1.B. 2.B. 3.B. 4.A. 5.D. 6.A. 7.B. 8.B. 9.D. 10.D. 11.D.
Задачі
1. Рішення:
а) Визначимо валовий доход, який отримало підприємство за рік роботи
200000 + 250000 = 450000 грн.
б) Загальний прибуток дорівнює
450000 – 180000 = 270000 грн.
в) Податок на прибуток
270000 х 0,3 = 81000 грн.
г) Чистий прибуток
270000 – 81000 = 189000 грн.
д) Сума внеску в бюджет із фонду оплати праці
100000 х 0,38 = 38000 грн.
2. Рішення:
а) Доход або валова виручка спочатку складає
TR = P х Q = 150 х 25 = 3750 грн.
б) В цьому випадку загальні витрати
TC = FC + VC х Q = 1000 + 15 х 150 = 3250 грн.
в) Тоді
Прибуток = TR – TC = 3750 – 3250 = 500 грн.
г) При знижені ціни валовий доход
TR = 200 х 20 = 4000 грн.
д) Загальні витрати
TC = 1000 + 15 х 200 = 4000 грн.
е) Прибуток = 4000 – 4000 = 0 грн.
Висновок: Зниження ціни і збільшення обсягів виробництва дає зростання доходу від реалізації на 250 грн., але не дає прибутку. Тобто, зниження ціни та збільшення обсягів для підприємця за таких умов не вигідне.
3. За рік корпорація отримала прибуток: 896200 – 740200 = 156000 грн.
Кожний акціонер отримує дивідендів:
|
156000 грн. |
= 10 грн. на акцію. |
|
15600 |