Концепція 9

Витрати виробництва та прибуток

Щоб максимізувати прибуток, кожний виробник повинен приймати раціональні рішення стосовно оптимізації виробничих витрат.

Врахування витрат на виробництво є основним чинником максимізації прибутку фірми.

Як майбутні підприємці, учні усвідомлять, що їх прибуток залежатиме від ефективного використання обмежених ресурсів, необхідних для виробництва товарів чи послуг.

Учні зрозуміють, що максимізація прибутку є цільовою функцією будь-якої ділової організації, а головною умовою максимізації прибутку є досягнення такого обсягу виробництва, за якого граничний доход фірми дорівнюватиме її граничним витратам.

Основні поняття: постійні, змінні та загальні витрати. Середні витрати. Загальний доход. Прибуток. Граничні витрати. Граничний доход.

Ключові проблеми:

1.      Витрати виробництва, доходи та прибуток фірми.

2.      Види витрат фірми в короткостроковому періоді.

3.      Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

4.      Максимізація прибутку фірми.

1. Інформаційний блок

1.1. Економічні витрати виробництва та прибуток фірми

Виробництво товарів та послуг в умовах ринкової економіки здійснюється в рамках окремих виробничих одиниць - фірм.

Економічна теорія розглядає фірми як складні об¢єднання матеріальних, трудових та інших ресурсів, певним чином організованих та координованих для виробництва товарів і послуг.

Фірма купує на ринку землю, працю і капітал; потім поєднує їх в процесі виробництва; результатом цього процесу виробництва виступає продукт (товар або послуга), які повинні бути реалізовані на ринку.

Ринкова пропозиція прямо пов'язана із закономірностями ефективного розподілу обмежених ресурсів. Це пояснюється тим, що пропозиція товарів обмежена витратами на виробництво (витратами фірми) та стимулюється прибутком (перевищенням доходу над витратами).

Гіпотеза про раціональність поведінки суб'єктів ринкових відносин означає, що будь-яка фірма прагне приймати рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку.

Домінуючою метою діяльності фірми у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматися у своєму бізнесі та досягти інших цілей.

Основними поняттями економічного механізму фірми виступають "витрати", "доход" (виторг), "прибуток", "беззбитковість" та ін. Розглянемо їх більш детальніше.

Економічні витрати фірми - це виплати, які фірма повинна зробити, чи ті доходи, які вона повинна забезпечити постачальникам ресурсів, необхідних для виробництва, щоб відволікти ці ресурси від використання в інших цілях.

Для виробництва товарів чи послуг будь-яка фірма, звичайно, використовує, як ті ресурси, які вона купує у власників цих ресурсів, так і власні економічні ресурси. З цієї точки зору всі економічні ресурси поділяються на дві великі групи:  зовнішні витрати;  внутрішні витрати.

Грошові кошти, які фірма сплачує зовнішнім постачальникам, купуючи у них фактори виробництва, становлять їх зовнішні витрати (ці витрати мають ще такі назви, як явні витрати, грошові витрати, експліцитні витрати та ін.). Оскільки ці витрати знаходять відображення у бухгалтерському обліку і враховуються бухгалтерами за статтями та елементами витрат, вони виступають як бухгалтерські витрати.

Отже, бухгалтерські витрати - це фактичні витрати підприємства на виробництво певного обсягу продукції. Витрати на сировину, паливо, електроенергію, матеріали, оплату праці робітників та ін. - все це є прикладами бухгалтерських витрат.

Інша група витрат - це внутрішні витрати (неявні витрати, імпліцитні витрати), що пов'язані із власними ресурсами фірми.

З огляду на обмеженість ресурсів та наявність різних варіантів застосування цих ресурсів, можна зробити такий висновок: використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю фірми, мають назву неявних витрат.

Оскільки фірма відмовилась від використання власних факторів виробництва в альтернативних варіантах, то неявні витрати фірми оцінюються як сума максимальних втрачених доходів від цих факторів виробництва в найкращому з відкинутих варіантів.

Наприклад, якщо власник фірми одночасно є її менеджером, використовує власний капітал та належне йому приміщення, то до неявних витрат можна віднести:

-     втрачену заробітну плату, яку він міг би отримати в іншій фірмі як найманий працівник;

-     втрачений рентний доход, який він міг би отримувати, надаючи в оренду власне приміщення;

-     втрачений процентний доход на власний капітал, який він міг би мати, вклавши гроші до банку;

-     втрачений підприємницький доход, тобто прибуток, який він міг би отримати в будь-якій галузі, організувавши там фірму.

Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними витратами.

Важливим елементом неявних витрат виступає нормальний прибуток.

Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для того, щоб втримати підприємця в даній галузі.

Нормальний прибуток – це доход, від якого відмовляються власники підприємства на користь використання ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші сфери діяльності поза межам підприємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва.

Для власника фірми всі витрати - явні та неявні - є альтернативними, так як існують альтернативні варіанти використання коштів, вкладених ним у фірму.

Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати. Іншими словами, економічні витрати являють собою платежі усім власникам економічних ресурсів, достатні для того щоб відволікти ці ресурси від альтернативних варіантів використання.

Економічні витрати = бухгалтерські витрати + неявні витрати.

Орієнтуючись на економічні витрати, власник фірми приймає рішення щодо доцільності діяльності фірми в конкретній галузі. В подальшому під загальними витратами фірми ми будемо розуміти виключно економічні витрати. Саме на них, а не на бухгалтерські витрати, буде орієнтуватися фірма, розраховуючи свої обсяги виробництва продукції, а отже і пропозиції. Відповідно, і прибутком фірми буде перевищення її доходу над економічними (альтернативними) витратами.

Як ми з'ясували, бухгалтерські та економічні витрати відрізняються один від одного. Отже, не співпадають бухгалтерський прибуток та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальними доходами фірми (TR) та бухгалтерськими витратами (TCбух):                                   πбух=TR - TCбух,             де πбух – бухгалтерський прибуток.

У фінансових звітах фірми розраховується та вказується бухгалтерський прибуток, знання якого необхідно власникам (акціонерам), менеджерам, інвесторам, податковим органам.

Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між загальним доходом (виторгом) та економічними витратами (TCек):          πек=TR-TCек, де πек – економічній прибуток.

Крім цього, економічний прибуток можна визначити як різницю між бухгалтерським прибутком та неявними витратами:  πек=πбух-неявні витрати.       

Оскільки ТСек>ТСбух, то πек<πбух (рисунок 9.1).

 


Економічний прибуток

 

 

 

=                           =
 

Економічні

витрати

(альтернативні витрати)
 

Загальний

доход
 

Неявні витрати (включаючи нормальний прибуток)

Явні витрати

 

 

 

Рисунок 9.1 - Економічний прибуток та бухгалтерській прибуток

 

Економічний прибуток дорівнює загальному доходу (виторгу) мінус альтернативні витрати

Альтернативна вартість – це сума явних та неявних витрат. Неявні витрати включають в себе нормальний прибуток підприємця.

Бухгалтерський прибуток дорівнює загальному доходу мінус бухгалтерські (явні) витрати.

Для фірми дуже важливим є економічний прибуток, як перевищення доходу фірми над усіма здійсненими нею витратами. Останні стосуються не тільки витрат виробництва, але й втрачених доходів від нереалізованих видів діяльності та доходів, очікуваних від тих видів діяльності, якими фірма займається реально.

Припустимо, що на відкриття крамниці витрачено в якості авансового капіталу 20000 грн. Виторг від діяльності крамниці за рік становить 40000 грн. Проте, власник крамниці, відкривши свій бізнес, втратив певну суму зарплати за наймом, доходу від грошових коштів, наприклад, які він за інших умов спрямував би на купівлю акцій, що приносять дивіденди.

Якщо припустити, що такі суми досягають 12000 грн., то виявиться, що уся сума витрат, пов'язаних з відкриттям крамниці, становитимуть для її власника вже не 20000 грн., а 32000 грн. Відповідно, і прибуток становитиме не 20000 грн. (40000-20000), а лише 8000 грн.

Саме такий, очищений від усіх видів витрат (включаючи витрати, що виникають в процесі економічного вибору) прибуток є економічним прибутком. Він являє собою різницю між доходом від продажу продукції та альтернативними витратами, завжди відрізняючись від бухгалтерського прибутку на величину неявних витрат.

Таким чином, величина економічного прибутку виступає критерієм при прийнятті управлінських рішень, щодо доцільності діяльності фірми в певній галузі.

Якщо загальний доход (виторг) дорівнює економічним витратам, то економічний прибуток дорівнюватиме нулю. Ситуація, за якої економічний прибуток відсутній, тобто коли загальний доход дорівнює загальним витратам (TR=TCек), має назву беззбитковості. За рахунок загальної виручки від реалізації товару фірма покриває як явні, так і неявні витрати і отримує нормальний прибуток.

Якщо загальний доход перевищує економічні витрати, то фірма отримує позитивний економічний прибуток, тобто прибуток понад нормальний прибуток.

Наявність у фірми позитивного економічного прибутку свідчить про найбільш ефективне використання фірмою своїх ресурсів порівняно з іншими альтернативами.

Коли економічні витрати перевищують загальну виручку, фірма має збитки, тобто отримує негативний економічний прибуток.

Один з основних показників діяльності фірми - це її доход. Відповідно до видів витрат фірми її доход виступає як загальний, середній та граничний доход.

Загальний (сукупний, валовий) доход (виторг) - це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації продукції за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q):

TR=PQ,   де TR – загальний доход.

Середній доход (AR) – це загальний доход фірми в розрахунку на одиницю продукції:

AR=TR/Q.

Зі зміною обсягу виробництва величини загального доходу та сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежить від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток.

З цією метою обчислюється граничний доход (MR), тобто приріст загального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну додаткову одиницю:

MR=ΔTR/ΔQ.

Показник граничного доходу демонструє можливості окупності кожної додаткової одиниці виробленої продукції і тому він у поєднанні з граничними витратами (MC) виступає вартісним орієнтиром можливостей розширення виробництва.

Зауважимо, що оскільки бухгалтери ігнорують неявні витрати, тому бухгалтерський прибуток перевищує економічний прибуток. Але з точки зору економіста бізнес є прибутковим тільки в тих випадках, коли сукупний дохід покриває усі витрати втрачених можливостей, як явні, так і неявні.

 

1.2. Види витрат фірми в короткостроковому періоді часу

Фірми несуть витрати, коли вони купують ресурси, необхідні для виробництва товарів та послуг.

Витрати виробництва  - це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Склад і взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку наведено в таблиці 9.1.

 

Таблиця 9.1 - Взаємозв’язок економічних та бухгалтерських витрат і прибутку

 

Загальна виручка підприємства

 

Економічні витрати

 

Економічний прибуток

Явні витрати:

Неявні витрати:

 

Сировина,

Матеріали,

напівфабрикати, що    купуються

електроенергія, зарплата,

витрати на утримання обладнання,

орендна плата,

інші явні витрати

процент на власний капітал,

зарплата підприємця,

інші неявні витрати

 

Бухгалтерські витрати

Бухгалтерський прибуток

 

 

Сукупні витрати фірми складаються з двох типів витрат.

Деякі витрати називаються постійними витратами. Вони знаходяться на одному і тому ж рівні при зміні обсягів продукції.

Постійні витрати (FC) – це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли продукція не виробляється. До постійних витрат належать зарплата управлінського персоналу, орендна плата, проценти за кредитами, амортизаційні відрахування та інші.

Інший тип витрат – це змінні витрати. Вони мають таку назву, тому що вони змінюються в залежності від змін обсягу продукції.

Змінні витрати (VC) – це ті витрати, які зростають при збільшенні випуску продукції і зменшуються при його скороченні. Якщо продукція не виробляється, вони мають нульове значення. До них належать витрати на сировину, паливо, електроенергію, зарплата робітникам та інше.

Сукупні витрати  фірми (ТС) – це сума постійних та змінних витрат:

ТС = FC +VC.

 

 

 

 

 

 

 


 
 
Рисунок 9.1 Криві загальних, постійних та змінних витрат фірми.

 

Крива загальних витрат завжди повторює криву змінних витрат. Так, для будь-якого обсягу продукції (Q) відстань по вертикалі між кривими ТС та VC дорівнює постійним витратам (FC).

Змінні витрати підприємець може контролювати, маніпулюючи обсягом випуску продукції. В той же час постійні витрати не підлягають ефективному контролю і повинні відшкодовуватися незалежно від обсягів випуску продукції.

Розмежування постійних та змінних витрат обумовлює також виділення короткострокового та довгострокового періодів виробничого циклу (схема 9.2).

Короткостроковий період – це такий проміжок часу, протягом якого фірма не в змозі радикально змінити свою виробничу програму, тому обсяг випуску варіюється тільки за рахунок змінних витрат, за незмінних обсягів постійних витрат.

Довгостроковий період – це проміжок часу, протягом якого фірма може перебудувати виробництво та вплинути на обсяг випуску, змінюючи не тільки змінні, але й постійні витрати.

Отже, існує достатньо стійка залежність між витратами фірми та обсягом випуску продукції, яка має різний прояв для різних часових періодів.

Є ще один вид витрат, який має назву незворотних витрат  (SC – Sunk Cost).

Незворотні витрати – це витрати, які фірма вже зробила і які ніколи не зможе відшкодувати, приймаючи інше економічне рішення.

Наприклад , фірма купила спеціальне обладнання вартістю 1 млн. грн. Фірма знає, що у випадку припинення виробництва вона не зможе використати його в альтернативних варіантах, тобто альтернативна вартість цього обладнання дорівнює нулю.

Отже, незворотні витрати становлять 1 млн.грн. Якщо фірма може реалізувати обладнання як металобрухт і отримати 100 000 грн., то незворотні витрати зменшаться до 900 000 грн.

Таким чином, незворотні витрати не будуть впливати на прийняття рішень раціональною фірмою. Вона буде враховувати тільки зворотні витрати.

Фірму, однак цікавлять не стільки загальні, скільки середні витрати (ATC), тобто витрати на одиницю продукції:

ATC = TC/Q.

 

Таблиця 9.2 - Порівняльний аналіз короткострокового та довгострокового періоду

Короткостроковий період

Довгостроковий період

Період часу надто короткий для того, щоб фірми мали можливість змінити кількість всіх факторів виробництва, наприклад, розмір підприємства, але достатньо тривалий з точки зору зміни кількості деяких факторів виробництва за фіксованого розміру підприємства.

Період часу достатньо тривалий для того, щоб фірми мали можливість змінити кількість усіх ресурсів, що використовуються, в тому числі і розмір підприємства.

Період часу з “фіксованим розміром підприємства”

Період часу із “змінним розміром підприємства”

Таким чином, в короткостроковому періоді деякі витрати є змінними, а інші витрати – фіксованими (незмінними або постійними)

Таким чином, в довгостроковому періоді всі витрати є змінними

Проміжок часу надто короткий для того, щоб кількість фірм в галузі могла змінитися

Проміжок часу достатній для того, щоб фірми, які діють в галузі, могли її залишити, а нові фірми – з’явитися в цій галузі

Все безпосереднє виробництво здійснюється в короткостроковому періоді

Довгостроковий період можна розглядати як “горизонт для планування”

 

Середні  загальні витрати свідчать про те, скільки коштує в середньому виробництво одного виробу.

 Їх можна представити як суму середніх постійних витрат (AFC) та середніх змінних витрат (AVC).

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:

AVC=VC/Q,          AFC=FC/Q,           ATC = AFC + AVC.

За малих обсягів випуску продукції AFC є значними, а потім при зростанні обсягів випуску Q вони завжди зменшуються і мають форму гіперболи.

ATC=TC/Q=AFC=AVC.

Криві AVC  та  ATC мають форму параболи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 9.2 - Види середніх витрат фірми

 

За будь-якого обсягу випуску відстань по вертикалі між кривими ATC та AVC дорівнює величині AFC.

Нарешті важливою характеристикою витрат фірми є показник граничних витрат (МС), які виражають витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Вони є прирістом загальних витрат фірм (ΔТС), що викликаний змінами  обсягу виробництва продукції на одну додаткову одиниці:

МС=ΔТС/ΔQ

В короткостроковому періоді характеризують також приріст змінних витрат фірми при  зміні обсягу випуску продукції на одну додаткову одиницю:

.

.

Показник граничних витрат (МС) містить надзвичайну важливу інформацію. Він свідчить не тільки про витрати фірми на випуск кожної додаткової одиниці продукції, але й про той виграш, який фірма може отримати, відмовляючись від виробництва останньої одиниці випуску. Графік граничних витрат має U – подібну форму (рисунок 9.3).

 

 

 

 

 

 


Рисунок 9.3 - Крива граничних витрат фірми

 

а)                            С              I                  II         III         IV          

 

                                                                                        

      

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                          

б)                            С              I                  II         III         IV         

 

 

 

 
 
 


Типовий характер динаміки витрат виробництва ілюструє рисунок 9.4.

 

Рисунок 9.4 - Типовий характер зміни витрат виробництва фірми у короткостроковому періоді: а – сукупні витрати;б – середні та граничні витрати.

 

1.3. Витрати фірми в довгостроковому періоді часу

Для багатьох фірм поділ сукупних витрат на постійні і змінні витрати залежить від періоду часу, який приймається до уваги.

Розглянемо, наприклад, корпорацію „ДЕУ – моторз”, що випускає автомобілі. Вона не має можливості за декілька місяців змінити кількість автомобільних заводів чи їх потужності.

Єдиний засіб, за допомогою якого компанія може збільшити виробництво автомобілів, це найом додаткових робітників на вже існуючих підприємствах. Проте витрати, пов’язані із виробничими потужностями підприємства є постійними витратами.

Але „ДЕУ – моторз” має можливість протягом кількох років побудувати нові підприємства, розширити існуючи заводи, чи навпаки, закрити їх. Тому витрати, пов’язані із виробничими потужностями підприємств у довгостроковому періоді є змінними.

Оскільки багато витрат є постійними у короткостроковому періоді, але змінними у довгостроковому періоді, то криві витрат фірми у довгостроковому періоді дещо відрізняються від кривих витрат у короткостроковому періоді.

У довгостроковому періоді фірма може обирати    такій    розмір підприємства, який найкращим чином відповідає певному обсягу виробництва продукції. Щоб краще зрозуміти цей вибір, звернемося до рисунку 9.5, на якому розташовані три криві середніх сукупних витрат фірми в короткостроковому періоді для малого, середнього та великого підприємства (відповідно SATC1, SATC2, та SATC3), а також крива середніх сукупних витрат у довгостроковому періоді (LATC).

 .
 

 .
 

Рисунок 9.5 - Середні витрати фірми у короткостроковому та довгостроковому періодах

Якщо рухатись по кривій середніх витрат у довгостроковому періоді (LATC), можна звернути увагу на те, що виробничі потужності підприємства змінюються відносно обсягів випуску продукції. Цей рисунок також показує зв’язок між витратами у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Наприклад, якщо „ДЕУ – моторз” має намір збільшити обсяг випуску з 1000 до 1200 автомобілів в місяць на заводі „АвтоЗаз – ДЕУ”, то у короткостроковому періоді фірма має єдину можливість зробити це – найняти додаткових виробників на вже існуюче підприємство. Проте внаслідок дії закону спадної віддачі середні сукупні витрати на виробництво 1 автомобіля зростають з 15 000 грн. до 20000 грн. У довгостроковому періоді, однак, „ДЕУ – моторз” має можливість одночасно як розширити потужність підприємства, так і збільшити кількість працівників. При цьому середні сукупні витрати залишаться на попередньому рівні 15000 грн. на 1 автомобіль.

Крива довгострокових середніх витрат також має U - подібну форму. Коли середні витрати в довгостроковому періоді зменшуються із зростанням обсягів виробництва, то економісти кажуть, що має місце економія, обумовлена зростанням масштабів виробництва (або економія від масштабу).

Коли із зростанням обсягів виробництва середні витрати в довгостроковому періоді зростають, то економісти кажуть, що має місце спадна віддача від масштабу (або негативний ефект від масштабу).

Якщо ж середні витрати у довгостроковому періоді залишаються незмінними, то економісти кажуть, що має місце постійна віддача від масштабу.

На рисунку 9.5 компанія „АвтоЗаз – ДЕУ” має економію від масштабу при невеликих обсягах виробництва, постійну віддачу від масштабу при середніх обсягах виробництва та зростання середніх витрат, пов’язаних із масштабом при значних обсягах виробництва.

Економія від масштабу пов’язана з тим, що велике підприємство має більше можливостей впроваджувати високопродуктивну техніку, новітню технологію, здійснювати спеціалізацію виробництва, впроваджувати сучасну організацію виробництва та ін. Все це зменшує витрати на одиницю продукції.

З’являється ефект мультиплікатора, за якого зростання обсягів ресурсів на одну одиницю призводить до вдвічі – втричі більшого приросту продукції.

Розглядаючи приклад з компанією „АвтоЗаз – ДЕУ”, необхідно зазначити, що зараз вона випускає досить незначну кількість автомобілів, і тому вона не може застосувати сучасні технології виробництва і має більш високі середні витрати.

Однак зростання розмірів підприємства за межі оптимального розміру породжує зворотній, тобто негативний ефект. Коли значення середніх довгострокових витрат мінімальні, подальше розширення виробництва супроводжується зниженням віддачі від масштабів виробництва, що знаходить свій прояв у збільшенні середніх витрат.

Подібні ситуації можуть бути обумовлені зростанням складності управління підприємством, більш роздутим стає штат управлінців та менш ефективною є їх робота по зниженню витрат.

Ось яскравий приклад подібних ситуацій. Колишній президент „Дженерал Моторз”, говорячи про один з підрозділів компанії „Шевроле”, відзначав: ”Шевроле” – це таке гігантське чудовисько, що ви можете скільки завгодно смикати його за хвіст, але ще багато місяців на іншому його кінці нічого не відчуватиметься. Воно є настільки величезним, що по-справжньому управляти їм немає ніякої можливості”. Як результат – зростання середніх витрат, і фірма має втрати від масштабу.

Ось чому багато фірм, що досягають оптимальних розмірів підприємств, коли середні витрати є мінімальними, або призупиняють процеси розширення виробництва, або дублюють свої вже існуючі підприємства.

Слід також зазначити: типова форма кривих довгострокових середніх витрат свідчить про те, що більшість фірм спочатку мають економію від масштабу, потім віддача від масштабу стабілізується і, нарешті починає діяти негативний ефект.

Проте, графік кривої довгострокових середніх витрат може мати і інший вигляд (рисунок 9.6).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 9.6 - Середні витрати фірми в довгостроковому періоді.

 

Цей графік свідчить про те, що позитивний ефект масштабу швидко вичерпується та змінюється на негативний.

Отже, орієнтуючись на криву довгострокових сукупних витрат, підприємець має можливість обрати для себе найбільш прийнятний з можливих варіантів обсяг випуску продукції.

Те, що подібний підхід має не тільки теоретичне, але й безпосереднє практичне значення, можна проілюструвати розповіддю Акіо Моріти, засновника всесвітньо відомої корпорації „Соні”. В 1955 р. вона випустила перший транзисторний радіоприймач і під час поїздки до США він вів переговори про їх продаж. Виріб сподобався оптовому покупцеві і той замовив 100000 приймачів. Однак „Соні” тоді була ще невеликою фірмою і вона не мала змоги виконати таке велике замовлення. Для цього потрібно було значно розширити виробництво, здійснити значні інвестиції, найняти та навчити нових виробників, що було досить ризикованою справою. Ось, що пише А.Моріта : „Я був недосвідченим і все ще трохи наївним, але в мене була голова на плечах. Я розглянув всі можливі наслідки, а потім сів та накреслив криву, що нагадувала букву U. Витрати на виробництво 5000 штук я взяв за вихідні : звідси починалась крива. Майже до 10000 штук вартість виробництва зменшувалась, досягнувши тут свого мінімуму, а потім починала зростати. При 50000 вартість одиниці була вже значно більшою, ніж при 5000, а при 100000 досить суттєво перевищувала початковий рівень.

Висновок був таким: якщо виконати замовлення на 100000 приймачів, а наступного року ми не укладемо контракти подібного масштабу, то ми вилетимо в трубу”.

Коли наступного дня А.Моріта познайомив з цими висновками покупця, той не повірив своїм вухам. „Я тридцять років працюю торговим агентом, - сказав він, - але вперше чую, що збільшення обсягу закупівель призводить до подорожчання одиниці продукції. Це нелогічно!”

Коли А.Моріта пояснив свій графік, той трохи помовчав, отямився, посміхнувся і замовив 10000 приймачів за ціною, яка влаштувала обох.

 

1.4. Максимізація прибутку фірми

Орієнтуючись при прийнятті економічних рішень на мінімально можливий рівень витрат, будь-яка фірма розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб вирішення більш загального завдання – максимізації прибутку фірми. Ця мета є головною для неї.

Прагнення до максимізації прибутку не тільки в короткостроковому, але й довгостроковому періоді, дозволяє раціонально розподіляти ресурси, забезпечує високу ефективність, та створює необхідні умови для успіху в реалізації обраних цілей.

Максимізація прибутку для фірми означає пошук шляхів отримання найбільшої різниці між загальним доходом та загальними витратами:

π = TR – TC = (P – ATC) × Q ® max.

 

де π – прибуток;

TR – загальний доход;

TC – загальні витрати;

P – ціна;

ATC – загальні середні витрати;

Q – обсяг продукції.

Раціональна фірма співставляє загальний доход, отриманий від продажу певного обсягу продукції на ринку, та загальні витрати на її виробництво.

Економічний інтерес фірми пов’язаний перш за все з величиною економічного прибутку (π ек):

π ек = TR – TCек ® max.

де TCек – загальні витрати, що включають як явні, так і неявні витрати.

 

Величина економічного прибутку виступає орієнтиром при прийнятті рішень щодо доцільності діяльності певної фірми на даному ринку (в даній галузі бізнесу).

Максимальний прибуток досягається у взаємодії внутрішніх (динаміка витрат виробництва) та зовнішніх (динаміка доходу фірми після реалізації продукції) факторів діяльності фірми.

Головною вимогою максимізації прибутку виступає прибутковість (окупність) кожної одиниці продукції.

Якщо випуск і реалізація продукції будуть збільшуватися, то за незмінної ціни (Р) і загальний доход і загальні витрати будуть зростати: доход зростатиме завдяки збільшенню обсягу продажу, а витрати будуть збільшуватись в силу дії закону спадної віддачі.

Прибуток буде мати місце доти, поки зростання загального доходу буде перевищувати зростання загальних витрат, а його розміри будуть залежати від співвідношення цих величин.

Для вирішення проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не тільки загальні, але й граничні значення цих показників, тобто граничного доходу та граничних витрат.

Треба зазначити, що виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує загальні витрати  на величину граничних витрат, і одночасно зростає загальний доход на величину граничного доходу.

Доти, поки граничний доход більше граничних витрат, загальний прибуток фірми збільшується. Це означає, що критерій максимізації прибутку ще не досягається і фірма повинна збільшувати обсяг виробництва.

Припустимо, що при збільшенні випуску продукції на одну одиницю фірма отримує додатковий доход, який перевищує її додаткові витрати (тобто MR > MC).

Різниця між MR та MC являє собою таку величину, яка має назву граничного прибутку (Mp):

Mp = MR – MC > 0.

Граничний прибуток вимірюється як прирощення прибутку  при зміні випуску продукції на одну додаткову одиницю:

Mp = Δπ / ΔQ.

Якщо показник Mp буде позитивним, це буде свідчити, що кожна додаткова одиниця випуску збільшує загальний обсяг прибутку на певну величину.

Фірмі вигідно збільшувати випуск доти, доки граничний прибуток не стане нульовим, тобто MR = MC. Загальний прибуток при цьому обсягу випуску досягне свого максимуму.

Якщо при збільшенні випуску на одну додаткову одиницю виявиться, що додаткові витрати фірми перевищують її додаткові доходи, тобто MC > MR, то граничний прибуток стане від’ємним :

Mp = MR – MC < 0.

В цьому випадку фірма може збільшити свій прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції до рівня, при якому MR = MC.

Отже, можно сформулювати правило максимізації прибутку :

Фірма буде збільшувати випуск до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу.

Це має назву правила MC = MR, або MR = MC.

Ціна (Р) та випуск (Q), які відповідають цій умові, є оптимальними. Дійсно, при випуску більше, або менше оптимального, будь-яка фірма недоотримує прибуток і не досягає максимуму прибутку.

Необхідно також звернути увагу учнів і на такий важливий момент.

Аналіз з позиції максимізації прибутку дозволяє визначити не тільки найбільш привабливі варіанти випуску продукції, але вирішити питання про те, до яких пір втримуватися на ринку із своєю продукцією.

В цій ситуації вирішальним критерієм є мінімізація втрат, які буде мати фірма, наприклад, коли зменшується ринкова ціна на продукцію фірми, або підвищуються ціни на економічні ресурси.

Якщо фірма отримує доход, який покриває хоча б змінні витрати, фірма продовжує своє існування і залишається на ринку, керуючись правилом MR = MC, для знаходження обсягу виробництва, який мінімізує збитки.

Якщо фірма не в змозі покривати за рахунок отриманого доходу змінні витрати, то фірмі треба буде закритися, навіть в тому випадку, коли фірма матиме змогу покривати свої постійні витрати.

Показником мінімізації втрат є різниця між ціною та середніми змінними витратами ( Р – AVC ).

Якщо продажна ціна буде меншою ніж середні змінні витрати (Р < AVC) то фірма повинна закритися.

Отже, критичною точкою, після якої фірма припиняє свою діяльність, є рівність:

Р = AVC.

Нарешті, критерій максимізації прибутку фірми може застосовуватися для визначення вигідного як вже існуючого виробництва, так і для прийняття рішень щодо привабливості нових підприємств та проектів (в цих ситуаціях фірма порівнює очікуваний додатковий прибуток від проекту і очікувані додаткові витрати). Якщо додатковий прибуток більше нуля, то проект можна прийняти: якщо він менше або дорівнює нулю, то такий проект відхиляється.

 


   Висновки:

·      Мета фірми – максимізація прибутку, який визначається як сукупний доход за вирахуванням сукупних витрат.

·      Аналіз поведінки фірми передбачає розгляд усіх альтернативних витрат виробництва. Деякі з цих витрат, такі, як зарплата, яку фірма платить співробітникам, є явними витратами. Інші альтернативні витрати, наприклад, зарплата, яку власник фірми міг би отримати, працюючи в іншому місці, але від якої він відмовився заради власного бізнесу, є неявними витратами.

·      Тип витрат фірми найчастіше залежить від часового інтервалу. У короткостроковому періоді витрати фірми поділяються на постійні та змінні витрати.

·      Постійні витрати не залежать від змін обсягу випуску продукції. Змінні витрати можуть змінюватися у відповідності з динамікою обсягу виробництва.

·      Два типи витрат є похідними від сукупних витрат фірми. Середні сукупні витрати – це відношення сукупних витрат до обсягу випуску. Граничні витрати – це прирощення сукупних витрат при збільшенні обсягу випуску на одиницю продукції.

·      Максимального прибутку фірма досягає тоді, коли вона виробляє та реалізує такий обсяг продукції, за якого виконується правило тотожності її граничного доходу її граничним витратам, тобто правило MR = MC.

2. МЕТОДИЧНИЙ БЛОК Завдання 1

На основі наведеного нижче графіку витрат, пов’язаних з виробництвом телевізорів, дайте відповіді на такі запитання:

 

 

 

 

 

 

 

 


Рисунок 9.7 – Вихідні дані до завдання 1

А) Яка є сума змінних витрат на виробництво 15 телевізорів?

Б) Якою є величина середніх змінних витрат (AVC) виробництва 30 телевізорів, якщо при обсязі випуску 10 телевізорів середні постійні витрати становлять 330 дол.?

Розв’язання:

А) VC= AVC* Q= 200 * 15= 3000 дол.

Б) FC(10)= AFC * Q = 330* 10 = 3300 дол.

АFC (30) = 3300/ 30 =110 дол.

АVC (30) = 450-110 = 340 дол.

Крім цього, можна запропонувати учням виконати завдання 5.

Завдання 2

Бухгалтер вашої фірми втратив звітність фірми. Він згадав тільки декілька даних,  а вам для прогнозу вашої діяльності потрібні і інші дані. Чи можете ви їх відновити?

Таблиця 9.4 – Вихідні дані до завдання 2

Q

AFC

VC

ATC

MC

TC

0

 

 

 

 

 

10

 

 

20

 

 

20

 

 

 

 

 

30

 

 

 

11

390

40

 

420

 

 

 

50

2

 

14

 

 

 

Розв’язання:

Таблиця 9.5 – Розв’язання завдання 2